Ти тут кохана

Ти вриваєшся в мене без попередження,
як гарячий подих на шию в холодну ніч.
Я заплющую очі — і ось ти вже тут,
під повіками, під шкірою, в кожній вені,
яка пульсує твоїм ім’ям.
Я відчуваю, як твої пальці ковзають по моїй спині —
не зараз, не тут, але так реально,
ніби ти досі лежиш поруч,
і твоя долоня малює невидимі кола
там, де серце б’ється занадто голосно.
Я згадую смак твоєї шкіри після дощу —
солонуватий, теплий, з присмаком грози й тебе.
Як ти притискалася всім тілом,
ніби хотіла ввійти в мене,
щоб ми стали одним подихом,
одним серцебиттям,
одним болем і одним щастям.
Твій запах — він не просто запах.
Він жива істота, що оселилася в моїх легенях.
Коли я вдихаю глибоко — ти входиш у мене.
Коли видихаю — відпускаю тебе на мить,
але ти все одно залишаєшся всередині,
в крові, в кістках, у кожному шрамі.
Я думаю про твої губи —
як вони тремтіли, коли ти шепотіла «повернись»,
як вони були гарячі й вологі,
коли ми цілувалися востаннє,
і як я досі відчуваю їх на своїх —
навіть крізь тисячі кілометрів,
крізь дим, крізь метал, крізь ніч.
Ти — це той біль у грудях,
який не дає мені здатися.
Ти — це та солодка мука,
коли я згадую, як твоє тіло вигиналося піді мною,
як твої нігті впивалися в мою спину,
і як ти кричала моє ім’я так,
ніби воно було єдиним словом,
яке ще має сенс у цьому світі.
Кохана, я несу тебе в собі,
як полум’я, яке не гасне,
як рану, яка не загоюється,
як молитву, яку я повторюю щоночі,
щоб не забути, заради кого я ще дихаю.
Я повернусь.
І коли я знову торкнуся тебе —
це буде не просто дотик.
Це буде повернення життя в тіло,
яке вже забуло, як бути живим без тебе.
Думай про мене так само жагуче.
Нехай твоє тіло пам’ятає мене ночами.
Нехай твої губи шепочуть моє ім’я в подушку.
Нехай твоє серце б’ється в такт моєму —
навіть коли ми так далеко.
Я вже йду до тебе.
Кожним ударом серця.
Кожним подихом.
Кожним болем і кожним бажанням.
Чекай мене, моя єдина.
Я повернусь, щоб знову стати твоїм.
Цілком.
До останньої клітинки.