Сила братства

Братство не в крові, не в прізвищах спільних,
воно народжується в ту мить, коли один
просто не відводить очей, коли іншому страшно,
коли простягає руку крізь дим і каже:
«Я тут. Ти не сам».
Це сила, яку не виміряти кілограмами броні,
не зважити на вагу набоїв.
Вона в тому, як ти ділиш останній сухпай,
останній ковток, останній подих надії,
і робиш це не тому, що мусиш,
а тому, що інакше не вмієш.
Братство — це коли ти знаєш його номер напам’ять,
але ніколи не дзвониш першим, бо боїшся почути:
«Ні, його вже нема».
І все одно дзвониш.
І все одно чекаєш.
І все одно віриш, що він відповість.
Це сила, яка тримає тебе на ногах,
коли твої вже не тримають.
Коли ти падаєш — він піднімає,
коли він падає — ти несеш його на собі,
навіть якщо сам ледве дихаєш.
Ми не обіцяли один одному безсмертя.
Ми обіцяли тільки одне:
не кидати.
Не зрадити.
Не забути.
І ця обіцянка — міцніша за бетон,
гарячіша за порох,
довговічніша за будь-яку війну.
Бо братство — це не про те, щоб вижити всім.
Це про те, щоб жоден не пішов сам.
Щоб якщо хтось не повернеться —
то ми всі разом несемо його додому в серцях,
в спогадах, в тому, як ми досі сміємося над його жартами,
як досі п’ємо за нього, як досі шепочемо:
«Тримайся там, брате. Ми тримаємося тут».
Поки є братство — немає поразки.
Поки є братство — є ми.
Цілі. Живі. Разом.
Тримаймося, брате.
Разом ми сильніші за будь-яку темряву.