13 Глава

Минуле

Ксюша

— Завтра! Уже завтра моє весілля! — верещить від щастя Яна, в сотий раз приміряючи весільну сукню. Вона сяє — вся в білій мереживній хмарі, з округленим животиком, який вона намагається ховати, але її просто видає сяйво в очах.

— Так, завтра — найщасливіший день твого життя, — усміхаюся я, поправляючи фату, щоб не спадала.

— Я ж буду найкрасивішою нареченою, правда?

— Найкрасивішою, найкоханішою і найпопулярнішою — бо ти розповідатимеш про це весілля ще всім онукам, — жартую.

— І Даня — найкращий чоловік у світі, — додає вона вже серйозніше. — Ти бачила, як він на мене дивиться? Я ж казала — він гори переверне заради мене. І заради нашого малюка.

— Ви — ідеальна пара, — кажу щиро.

Яна раптом зупиняється й дивиться на мене так, ніби готує удар:

— А ти, Ксю? Що у тебе?

Мене прошиває. Неначе голкою в серце. Я відвертаю погляд.

Після тієї ночі, коли я залишилася в Олега, змінилося багато. Ми ніби стали ближчими — снідали разом, обідали в кав’ярні біля моєї роботи, вечорами гуляли набережною. І щоранку — він біля під’їзду з кавою, усмішкою і фразою: «Доброго ранку, руденька».

Він допоміг мені знайти роботу. Завжди поруч, коли потрібно. Іноді я ловлю на собі його погляд — такий, ніби за моєю спиною цілий всесвіт, який він хоче мені подарувати. Але я не дозволяю собі думати про це.

— Ну? — перепитує Яна. — Не прикидайся. Між вами щось є. І ти це знаєш.

— Яна, досить, — прохолодно відповідаю. — Мені вистачає дружби з ним.

— Дружби? — вона театрально закочує очі. — Ксю, Олег у тебе закоханий. Хіба ти не бачиш? Цей мажорний красунчик з усім своїм пафосом просто божеволіє від тебе! Та він завжди там, де ти.

— Я не хочу серйозних стосунків, — кажу тихо. — Після Саші...

— Сашу забудь, — обриває вона. — Не порівнюй. Олег — інший. Він справді порядний чоловік. І як людина — хороший. І розумний. І красивий. І, не будемо скромничати, дуже навіть... привабливий.

— О, почалося, — зітхаю я.

— Послухай мене. — Вона кладе руку мені на плече. — Він — твій шанс на щастя. Справжній. Ти хіба не бачиш? Він дивиться на тебе так, ніби ти — все, що є в цьому світі.

— Яна, —

— І не смій казати, що ти «не його рівня», — перебиває. — Любов рівнів не має. Ти боїшся не різниці у статусі. Ти боїшся знову довіритися. Бо боїшся знову болю.

Мовчу. Бо вона має рацію.

— Подумай про це, — каже тихіше. — Інакше можеш втратити те, про що інші тільки мріють.

— Добре, — здаюся я. — Я подумаю. Але не зараз. Зараз у нас інше завдання: ти — наречена. А я — твоя подруга й свідок. Тому — спускайся з небес, знімай сукню і пішли гуляти до парку.

— А дівич-вечір? — підморгує Яна.

— Яна... — попереджаю я тоном.

— Ми вже домовились. Ми йдемо. І не сперечайся. Це ж остання ніч перед твоєю свободою! — регочу я.

— Я ж вагітна, — сміється у відповідь вона. — Тож стрибати на стриптизерів не буду — обіцяю.

— А я — теж не буду, — сухо кажу я.

— Побачимо, — хмикає Яна.

Олег

— Ну що, друже, сьогодні ми відірвемось! Стриптиз, алкоголь — легендарний парубочий! — Даня рже, піднімаючи келих пива.

— Я  взагалі не маю настрою.

— Бо ти знову думаєш про Ксюшу! — фиркає він. — Та скільки можна, а?

Мовчу.

— Послухай, — продовжує він. — Довге утримання не фарбує чоловіка. А ти носишся за нею, мов собака з тапком. Вона ж твої нерви в барабан крутить. Я на її місці вже давно б дав тобі — так, профілактично.

— Буває, Даню, — зітхаю. — Дружба з дівчиною, яку хочеш до божевілля — це боляче.

— То, може, зробиш уже крок? Завтра — ідеальна можливість. Весілля, романтика, алкоголь — зірки зійдуться. Хто сказав, що свідок і свідокиня не можуть прокинутися в одному ліжку?

— Я не збираюся її споювати чи лізти до неї силою. Вона мені дорога.

— Ти занадто правильний, — сміється Даня. — Але знай: якщо захочете усамітнитися — у маєтку моїх батьків вистачає вільних кімнат.

— Не буде цього. Якщо щось станеться — то тому, що вона цього захоче, — кажу твердо.

— Добре! — посміхається Даня й піднімає келих. — Але тоді граємо навпаки. Роби вигляд, ніби вона тебе не цікавить. Нехай подумає, що її потяг уже пішов.

— Я саме так і зроблю, — кажу спокійно. — Нехай зрозуміє: я не збираюся чекати вічно.