8 Глава

Ксюша

— Вибачте, але у вас практично немає досвіду. Ви надто молоді, щоб усвідомлювати, яка це відповідальність — робота з дітьми. Ми розглянемо вашу кандидатуру і зателефонуємо, — каже секретарка холодним, автоматичним тоном.

Все так, як я й очікувала. Формальна усмішка. Формальна відмова. Формальна надія на дзвінок, якого не буде ніколи.

Гаразд. Може, наступного разу пощастить, — думаю, виходячи зі школи.

Телефон раптово дзвонить. На екрані — Саша.

Серце неприємно смикається. Не хочу відповідати. Нас пов’язувало багато — перше кохання, перший поцілунок, перший секс. З ним усе було вперше. Але зараз минуле викликає лише гіркий присмак.

У нього вся родина — військові. Для нього служба — справа честі. «Якби я не пішов служити, мене б не поважали», — казав він перед відправкою. Я вірила. Я чекала. Я була дурною.

«Я повернуся і ми одружимося», — обіцяв він. А потім…

Тоді я поїхала до частини. Мене пропустили через КПП, я бігла, хвилювалася, раділа, що нарешті побачу його. Але Саші не було. Сказали, що побився й лежить у медпункті. Я кинулася туди. І побачила…

Я бачила досить. Вікно. Половина його тіла — гола. І дівчина поруч. Усе було зрозуміло без слів. Зрада — груба, огидна, безжальна.

Я втекла. Не сказала ні слова. Бо зради не пояснюють — її роблять.

Минуло пів року. І він повертається. Навіщо? Повернути мене? Ні. Уже пізно.

Телефон дзвонить знову. Настирливо. З викликом. З викликом, який дратує.

Я все ж відповідаю.

— Ксюша, кицю, нарешті! — тягне знайомий голос.

— Що тобі треба, Сашо?

— Хочу зустрітись. Скільки можна ігнорувати?

— Я не хочу ні бачити тебе, ні чути.

— У тебе хтось є, так? — одразу хаміє він. — Напевне, перетрахалась, поки я служив?

— Мені огидно це слухати, — я кидаю слухавку. Виключаю телефон.

Пауза. Глибокий вдих. Рішучість.

Ні. Між нами давно все закінчено. І минуле я назад не прийму.

На годиннику — перша дня. Додому їхати не хочеться. До Яни? Так. Мабуть, саме так і зроблю.

Олег

Що з її клятим телефоном?! Уже разів двадцять набираю — постійно «абонент недоступний». Не думаю, що Даня дав неправильний номер. Хоча… знаючи його — все можливо.

Я міряю кімнату кроками, намагаючись заспокоїтись. Марно. Останні дні я постійно думаю про неї. Єдина, хто не стелиться, не заграє, не намагається сподобатися. Вперта, гостра на язик, безжальна, коли ображена. Чортова руденька лисиця.

Дзвінок у двері. Я навіть не дивлюся у вічко — і так знаю, хто це.

— Мамо, — кажу сухо, відкриваючи.

— Олеже! — з порога летить обвинувачення. — Чому ти вчора не прийшов на сімейну вечерю? У нас була Вероніка Чайкова з батьком. Ти знаєш, як вона до тебе ставиться!

Я зітхаю. Почалося.

— Мамо, не зараз.

— Не зараз, не зараз! — підвищує голос. — Ти зводиш мене в могилу! Невже так важко хоч раз зробити так, як ми просимо?!

— Просите? — я хмикаю. — Ви не просите. Ви наказуєте.

— Не смій зі мною так розмовляти! Ми з батьком хочемо, щоб ти нарешті подорослішав!

— Я вже дорослий. І сам вирішу, з ким мені зустрічатися.

— Знову ці твої дівчата? Ну й що з того, що вони гарні? Вони — ніхто! Ти повинен думати про майбутнє, про репутацію нашої родини!

— Мамо, — я стискаю щелепу, — я більше не піду на жодні побачення, які ти мені влаштовуєш. Це моє життя. Я сам його проживу.

— Не думай, що ми приймемо якусь випадкову дівку, яка не твого рівня! — сипле вона отрутою.

— А я й не потребую вашого схвалення.

— Що?! — її очі розширюються.

— Те, що ти почула.

— Як ти смієш так говорити зі своєю матір'ю?! — вона здіймає руки до грудей, наче їй не вистачає повітря. — Мені вже зле…

Театр. Чергова вистава, яку я знаю напам’ять. Але сьогодні я на неї не куплюсь.

— Може, тобі води? — кажу з холодною іронією й відчиняю двері ширше. — Або краще вийди.

— Ти… ти мене виганяєш? — у її голосі обурення і шок.

— Так. Прошу, — я показую на вихід.

Вона зависає на секунду, наче не вірить, що це відбувається насправді. А потім —

Ляпас.

— Невдячний! — кричить і виходить, грюкнувши дверима так, що дзвенять стіни.

Я не рухаюся. Не відчуваю болю на щоці. Лише залізну твердість усередині. І вперше в житті мені байдуже, що вона думає.