1 Глава

Сім років тому

Ксюша

— Яно, ми вже три години блукаємо весільними салонами, а ти досі не можеш обрати сукню! Та й узагалі — хіба це так важливо? Даня все одно закоханий у тебе по вуха, — сміюся я.

— Ти нічого не розумієш! — відповідає вона запального. — Я хочу, щоб усе було, як у казці: найкраща сукня, найщасливіше весілля. Тим більше, Даня може собі це дозволити. Не мільйонер, звісно, але з грошима.

Через два місяці моя найкраща подруга виходить заміж. Ми знайомі ще з першого курсу, разом закінчили університет і тепер — дипломовані психологи. Яна — яскрава, енергійна, завжди усміхнена. Повна моя протилежність.

У мені, мабуть, єдина примітна річ — руде волосся. А так — звичайна: зріст 165 см, вага 50 кг, блакитні очі, м’які риси обличчя й світла шкіра. Нічого особливого.

— Та скажи чесно, ти просто втомилася бігати зі мною? — підозріло звузила очі Яна.

— Яно, ти вже, здається, сто разів була в цьому салоні, сподіваючись побачити щось нове. Може, краще замовити сукню на пошиття? — пропоную я, підводячись з пуфика.

— Ага, просто хочеш, щоб твоя мама заробила! — ображено зітхає вона. — Навіть якщо вона колись була найкращою дизайнеркою, це не означає, що зможе створити сукню саме для мене!

— Я дивлюсь, ти сьогодні не в настрої, — кажу тихо й іду до виходу.

— Ксю! — кличе вона, і я не обертаюся.

— Ксю, пробач! — вигукує вона зі слізними нотками й вибігає за мною.

Щойно я переходжу через дорогу, чую її голос:

— Ксю, я поводжуся, як справжня дурепа! Але ж вагітним можна, правда?

Я зависаю. Вагітна? Моя найкраща подруга стане мамою? Слова застрягають у горлі — радість має бути, але замість неї приходить якась дивна тяжкість.

— Ксю, пробач! — кричить вона і миттєво вибігає на дорогу.

Мить — і я бачу, як прямо на неї мчить автомобіль. Серце стискається. Я кидаюся вперед, штовхаю її — і приймаю удар на себе.

Олег

— Даню, я щиро радий за тебе. Але, здається, до шлюбу мені ще рано, — усміхаюся я, сидячи в машині.

— Олежку, закохаєшся — і сам побіжиш до РАЦСу, — жартує друг.

— Повір — у мене навіть наречену будуть підбирати батьки. Жодна з тих, кого я приводив, їм не підходить: то статус не той, то зовнішність. Їм просто не догодиш, — зітхаю.

— Не скигли, дякую, що підстрахував — моя машина в ремонті, а Яну треба забрати, — каже Даня.

— Без проблем, — відповідаю. — Добре, що сьогодні вільний.

— Як поїздка до Китаю? — питає він, змінюючи тему.

— Чудово. Майже пів року вивчав культуру, трохи підтягнув мову. Батько завжди хоче, щоб я знав усі мови світу, — жартую я у відповідь.

— Нам ще довго їхати? — питаю, дивлячись у навігатор.

— Може, за тим поворотом? — показує Даня.

Я повертаю кермо. І на повороті — вирок. Я чую крик: «Олеже, стоп!» — але гальмувати вже пізно. Щось важке б’є по капоту.

— Ні! Яна! — Даня відчинив двері й вискочив.

Я застиг, не вірячи, що сталося. Потім жах накриває усі думки — я тільки-но збиваю його кохану.