Розділ 14

У залі гучно грає музика. Бачу столик за яким сидять дівчата та наречена. На Ангеліні зачеплена біла коротка фата з фіолетовим відтінком. Я підходжу до них, вручаю конверт нареченій та сподіваюся, що її сімейне життя буде щасливішим, ніж моє. Випивка, веселі розмови, непристойні жарти дозволяють забути про неприємності. Ми танцюємо та розважаємося. Час від часу телефоную няні та цікавлюся як Софійка. У голові туманно, а на душі відчувається легкість. Зазвичай я не вживаю алкоголь, тому швидко захмеліла від ігристого вина. Танцюю з дівчатами, але потай мрію про Артема. Хочеться, щоб він вів мене у повільному танці, притискав за талію та непристойно облапував сідниці. Власні думки кидають у жар. Виходжу надвір трохи розвіятися. Набираю номер Артема. Він майже одразу відповідає. Його голос викликає табун мурашок у животі.

— Приїдеш за мною? — у моєму голосі відчуваються грайливі нотки.

— Так. Буду через півгодини.

Пів години здаються мені вічністю. Не знаю чим себе зайняти. Підходжу до дівчат та спорожнюю черговий келих. Ми йдемо на танцмайданчик. Жваві ритми не можуть змусити мене забути про Артема. Вдивляюся у напівтемряву клубу й вишукую чоловіка очима. Не можу припинити мріяти про нього. Бачу Артема, котрий пробирається крізь натовп. Вродливий, спокусливий, бажаний. Мабуть, витвір моїх мрій, інакше, що йому тут робити? Його постать підходить до мене впритул. Він нахиляється, я уловлюю аромат знайомих парфумів. Чоловік кричить на вухо:

— Йдемо?

Нарешті! Моя мрія поруч зі мною, хоч і не впевнена, що Артем реальний. Обережно доторкаюся його грудей. Під пальцями відчуваю пружні м’язи. Справжній! Огортаю шию чоловіка руками:

— Куди поспішати? Потанцюємо?

Не чекаючи відповіді, притискаюся до нього та починаю танцювати. Артем супить брови:

— Ти п’яна?

— Трошки. А що доросла зріла жінка не може випити міцних напоїв?

— До зрілої тобі ще далеко, — Артем буркає, а я не зважаю на його невдоволення. Продовжую танцювати:

— Ти ж сам хочеш цього, інакше чого зайшов у клуб?

— Бо ти не відповідала на дзвінок. Я вирішив зайти й перевірити чи з тобою нічого не трапилося.

Почуваюся повною дурепою. Артем прийшов сюди не для танцю, як я собі нафантазувала. Мило всміхаюся:

— Ой, мій телефон залишився у сумочці. Але якщо ти вже тут, то потанцюємо?

— Один танець і їдемо додому, — говорить сердито.

Я киваю. Його долоня опускається на мою талію, а інша бере мене за руку. Ці дотики обпалюють, у животі зароджуються іскри, розносяться по всьому тілу й лоскочуть зсередини. Мені хочеться, щоб його долоня опустилася нижче. Дивлюся в темні очі й, наче зачаровую, подумки повторюю бажання. Проте чоловік поводиться стримано. Мої пальчики мандрують донизу та зупиняються на спині. Виводжу завихрені візерунки й спонукаю до дій. Артем, наче кам’яна брила, залишається серйозним. Нахиляється до мого вуха, а я підставляю вуста. Сподіваюся отримати солодкий поцілунок, а натомість чую невдоволене бурчання:

— Ти явно перебрала з алкоголем. Танець закінчився. Їдемо. Де твоя сумочка?

Я вказую пальцем на столик. Артем тягне мене до нього. Швидко прощаюся з Ангеліною й ми виходимо з клубу. Прямую до переднього сидіння. Не бажаю сидіти позаду такого красеня. Вмощуюся спереду й чоловік зачиняє двері. Поки він обходить авто, я підтягую сукню та роблю її коротшою. Хочеться бути для Артема спокусливою. Він розміщується за кермом. Навіть не дивиться на мої ноги, виїжджає на дорогу. Я важко зітхаю:

— Мені не хочеться додому.

— Чому? Невже там на тебе не чекає коханий чоловік? — Артем говорить з докором. Слова відскакують з мого язика, перш ніж я встигаю подумати:

— Він ніколи не був коханим. У своєму житті я кохала лише раз.

— Сподіваюся, мене.

— Звісно, тебе. Ти знаєш, що був моїм першим коханням.

— Таню, я шкодую, що повівся нерозумно. Я зробив найбільшу помилку у своєму житті, коли повірив у той наклеп. Просто злість засліпила очі, і я не розумів, що роблю. Намагався втопити горе у пляшці, гулянках з друзями, інших розвагах, проте нічого не допомогло. Я марив тобою. Хотів повернутися до тебе, навіть був готовий пробачити зраду, але, — чоловік важко зітхає. Я бачу, як нелегко дається йому це зізнання, — коли я повернувся з-за кордону, то дізнався про твоє заміжжя.

— Ти довго чекав, — не забуваю вставити докір у тон розмови.

— А ти швидко вискочила заміж.

— Не мала можливості зволікати. Щодня у мене ріс живіт, а коханий чоловік відмовився від мене і дитини. Налякана, самотня, без грошей, я погодилася на пропозицію Дмитра, — у грудях боляче шкребе, і я виплескую наболіле. — Якби ти хоч вислухав мене чи пояснив причину своєї поведінки, то було б легше.

Не витримую і з очей стікають сльози. Не знаю, що подіяло на мене більше: болючі спогади чи випитий алкоголь. Ми їдемо через парк. Він зупиняє авто. Бере мене за руки та налякано дивиться у мої очі:

— Пробач! Мабуть, я ніколи не спокутую свою провину. Через мене ти тепер належиш іншому.

— Не належу. Чуєш? Моє серце завжди належало тобі.

Чоловік тягнеться до мене та жадібно впивається губами у мої вуста. Цілує квапливо, ненаситно, виводячи вологі візерунки на губах. Торкається моєї талії, злегка погладжує та мандрує доверху. Такі дії ще більше розпалюють мене. Згадую, що я жінка зі своїми бажаннями. Накидаюся на Артема мов тигриця. Проникаю пальчиками під футболку, блукаю міцними м’язами. Хочеться побачити те, що приховує одяг. Не усвідомлюючи своїх дій, піддаюся інстинктам та тягну футболку доверху. Чоловік не опирається, навпаки, допомагає, і я нарешті бачу його оголений торс. Артем, наче грецький бог, котрий зійшов з Олімпу. Волокнисті м’язи приковують погляд, і я прикушую губу. Темні очі затуманюються, їх заповнює пітьма. Чоловік цілує шию, ключиці, різко стягує сукню до живота та вивчає те, що вона приховувала.