Розділ 30

— Не у тому справа. Ми ж домовилися, що все буде як раніше й обоє забудемо про ту помилку, — своїми словами краю серце. Насправді то була не помилка, мені хотілося його поцілунків, до того ж Дмитро теж зраджує мене. Важко зітхаю та продовжую виправдовуватися:
— Сьогодні я їду на дівич вечір. Моя знайома виходить заміж. Мені потрібно підготуватися, тому забереш мене ввечері. Пізніше надішлю тобі повідомлення.
— А Софійка? Вона не йде у садочок? - у голосі Артема відчувається тривога.
— Я викличу няньку. Зробимо сьогодні дитині вихідний.
— Добре, тоді до вечора. Бережи себе і поцілуй від мене Софійку. Сподіваюся колись, я зможу її цілувати.
У телефоні чуються гудки. Смуток чоловіка відчуваю і я. Мені прикро, що я не можу бути з коханим. Весь день ходжу сама не своя. Під вечір одягаю коротку сукню, туфлі на високих підборах та маску байдужості. Наношу макіяж, спускаюся до вітальні. Дмитро повернувся з роботи та підігріває їжу на кухні. Я чмокаю дитину у щічку:
— Будь чемна! Мама скоро повернеться.
— Не хвилюйтеся, впевнена ми знайдемо чим зайнятися, — нянька одразу заспокоює. До вітальні заходить Дмитро. На його обличчі з’являється широка посмішка. Він простягає до мене руки:
— Моя красуня! Такою дружиною можна пишатися. Сподіваюся ти добре відпочинеш і приведеш думки до ладу, — заточує мене у колючих обіймах та цілує у щоку.
Поводиться так, ніби вчора не було нашої розмови про розлучення. В принципі він завжди так поводиться. Я відсторонююся. Досі не почула вибачень за його зраду. І не почую. Він завжди звинувачує мене та виправдовує себе. Я киваю. Прямую до дверей. Його голос наздоганяє:
— Передавай привіт Ангеліні.
Виходжу надвір та прямую до авто. Артем стоїть біля відчинених дверей й чекає на мене. Подумки скиглю. Ну, чому він такий вродливий? Сіра футболка з комірцем щільно облягає мускулисті груди, темні джинси ідеально попрасовані, а темні родзинки, якими здаються його очі, пропалюють поглядом. Мимоволі згадую його поцілунок й тіло окутує вогонь. Воно вимагає добавки. Я скучила за м’якими губами та міцними обіймами.
Мовчки сідаю на заднє сидіння. Не хочу бути близько до чоловіка, котрий зводить з розуму. Він зачиняє дверцята та розміщується за кермом. Авто виїжджає на дорогу. Чоловік порушує тишу:
— Ти дуже гарна. Ця сукня тобі личить.
Ловлю погляд чоловіка у дзеркалі й намагаюся зрозуміти чи він не жартує. Незвично чути компліменти з його вуст, а не колючі жарти. Поки я оговтуюся, чоловік цікавиться:
— Як Софійка?
— Добре, залишилися з нянею.
— Я б хотів з нею погуляти. Це можливо?
Серце стискається від туги. Якби Дмитро погодився на розлучення, то ми могли б гуляти втрьох скільки заманеться. Я обдумую варіанти й зрештою пропоную:
— Можна у суботу сходити у дитячу кімнату. Софійка таке любить.
— А що ще їй подобається?
Розповідаю про дитину і ніхто з нас не згадує вчорашні поцілунки. Я вдячна йому за це. Під'їжджаємо до нічного клубу. Артем відчиняє двері і я виходжу на вулицю.
— Їдь до себе. Я зателефоную, коли за мною приїхати.
— Добре, бажаю гарно відпочити.
— Дякую, тобі теж, — впевнено прямую до клубу й відчуваю масний погляд на своїй оголеній спині. Може мені не варто було так вдягатися, але сьогодні не хочеться ні про що думати. Розслабитися і відпустити ситуацію.
У залі гучно грає музика. Бачу столик за яким сидять дівчата та наречена. На Ангеліні зачеплена біла коротка фата з фіолетовим відтінком. Я підходжу до них, вручаю конверт нареченій та сподіваюся, що її сімейне життя буде щасливішим, ніж моє. Випивка, веселі розмови, непристойні жарти дозволяють забути про неприємності. Ми танцюємо та розважаємося. Час від часу телефоную няні та цікавлюся як Софійка. У голові туманно, а на душі відчувається легкість. Зазвичай я не вживаю алкоголь, тому швидко захмеліла від ігристого вина. Танцюю з дівчатами, але потай мрію про Артема. Хочеться, щоб він вів мене у повільному танці, притискав за талію та непристойно облапував сідниці. Власні думки кидають у жар. Виходжу надвір трохи розвіятися. Набираю номер Артема. Він майже одразу відповідає. Його голос викликає табун мурашок у животі.
— Приїдеш за мною? — у моєму голосі відчуваються грайливі нотки.
— Так. Буду через півгодини.
Півгодини здаються мені вічністю. Не знаю чим себе зайняти. Підходжу до дівчат та спорожнюю черговий келих. Ми йдемо на танцмайданчик. Жваві ритми не можуть змусити мене забути про Артема. Вдивляюся у напівтемряву клубу й вишукую чоловіка очима. Не можу припинити мріяти про нього. Бачу Артема, котрий пробирається крізь натовп. Вродливий, спокусливий, бажаний. Мабуть, витвір моїх мрій, інакше, що йому тут робити? Його постать підходить до мене впритул. Він нахиляється, я уловлюю аромат знайомих парфумів. Чоловік кричить на вухо:
— Йдемо?
Нарешті! Моя мрія поруч зі мною, хоч і не впевнена, що Артем реальний. Обережно доторкаюся його грудей. Під пальцями відчуваю пружні м’язи. Справжній! Огортаю шию чоловіка руками:
— Куди поспішати? Потанцюємо?