Розділ 29

— І стати тричі розлученим? — дратується Дмитро. Пригадую Людмилу, першу дружину Вериновського. Їхній шлюб тривав недовго. У них немає спільних дітей. Чоловік підводиться з місця та гаркає, — ніколи! Всі мають думати, що у нас зразкова сім’я.
— Байдуже, що думають інші. Головне, що між нами зараз. Я хочу розлучитися.
Для себе я все вирішила. Невідомо чи повернуся до Артема, але не можу жити з Дмитром. Поцілунки Артема нагадали мені, що я жінка. Бажана жінка, яка не заслуговує на зради та зневагу. Продовжувати подружнє життя й надалі — це знущання з себе і я маю намір це припинити. Принаймні так буде чесно щодо нас обох. Очі Дмитра горять злістю й там немає жодної крихти розуміння. Він підходить до мене та боляче шарпає за обличчя. Його пальці тиснуть вилиці, наче бажають мене роздушити. Чоловік гаркає:
— І куди ти підеш? Назад на вулицю? Ти підписала шлюбний договір. Дозволь нагадати тобі, що після розлучення ти нічого не отримаєш. Жодної гривні, — чоловік намагається мене залякати. Відпускає обличчя та, явно задоволений собою, всміхається.
От тільки стати бідною я не боюся. Лякає змарнувати своє життя на стосунки, які не виправдали себе. Боюся щоранку прокидатися з нелюбом й щоночі сподіватися на його швидкий сон. Не відступаю та демонструю рішучість:
— Нехай. Я добре пам’ятаю умови договору. Я зберу валізу і піду зі Софією. Ні на що не претендую. Готель, авто, всі мої банківські карти, все твоє.
— І не тільки це. Ти забула про пункт чотири. Він теж мій.
Мене пронизують крижані голки. Пункт чотири. Єдине, без чого не можу обійтися. Єдине, що не можу залишити йому й Дмитро добре це знає. Б’є по болючому. Я хитаю головою:
— Це єдине, що я заберу з собою.
— Не забереш, — його очі спалахують злістю, — закон на моєму боці. Хочеш розлучитися — вперед. Але тоді можеш забути про пункт чотири.
Впевнена, Дмитро це робить навмисно. Його шантаж діє як крижаний душ. Почуваюся у капкані з якого не вибратися.Підходжу до вікна та вдивляюся у сад. Мовчу. Даю час охолонути нам обом. Сьогодні я вперше зрадила Дмитра. Той поцілунок вважаю зрадою, його не повинно було бути. Проте цікавить скільки разів зраджував мені Дмитро. Він не обмежувався одними поцілунками. Різко розвертаюся до нього:
— І як ти уявляєш наше життя? Ти й надалі мені зраджуватимеш?
— А ти й надалі вдаватимеш з себе недоторку? Після всього, що я для тебе зробив, ти маєш цілувати пісок, по якому я ходив. Невдячна! — плюється отрутою.
— Навіщо тобі невдячна дружина? Відпусти мене.
— Я й не тримаю, але пункт чотири залишиться зі мною.
Мовчу. Добре знаю, що згідно зі шлюбним договором все належатиме йому. Я підписала не читаючи, вірила йому й була впевнена, що ми ніколи не розлучимося. Після першої його зради я хотіла піти та дізналася про пункт чотири. У ту мить мій світ зруйнувався. Я зрозуміла, що потрапила у рабство до Дмитра. Він міг робити, що хотіти, а я не мала права подати й звуку. І він робив. Зраджував мені, а я вдавала, що не знаю. Дмитро порушує тишу:
— То що? Будеш розлучатися?
— Ти пропонуєш мовчки дивитися на твої зради? — цікавлюся зі сльозами на очах.
— Ні, я пропоную стати нормальною дружиною і тоді зрад не буде.
— Навіщо тобі я? Одружися з дівчиною, яка відповідатиме всім твоїм вимогам. Очевидно, я до них недотягую.
Справді не розумію навіщо силоміць утримувати мене біля себе. Дмитро стискає плечима:
— Я до тебе звик. У нас налагоджений побут, я знаю твої звички й звикати до когось ще не маю бажання. Забудемо про цю розмову. Якщо я ще раз почую щось подібне, то пункт чотири ти більше не побачиш.
Дмитро виходить з кімнати і я вдячна йому за це. Чую звук двигуна. Вериновський кудись поїхав, а я нарешті можу дати волю сльозам. Опускаюся на диван, ховаю обличчя у долоні. Не можу повірити, що власноруч підписала рабство у Вериновського. Фактично, я у його владі.
Сьогодні Артем здивував. Дуже здивував. На вустах й досі відчуваю смак його запаморочливих поцілунків. Таких, як і колись. Він хоче спробувати побудувати стосунки спочатку. Сподіваюся це бажання викликане не лише наявністю доньки, а він й справді щось ще відчуває до мене. На жаль, нам не судилося бути разом. Почуваюся спійманою у павутину і не знаю, що робити. Заспокоююся та йду до дитини. Відпускаю няньку. Дмитра немає до ночі. Я лягаю спати із Софійкою. Не хочу йти у порожню спальню, а ще більше не хочу, щоб туди прийшов Дмитро.
Наступного дня я вирішую не їхати на роботу. Пишу Артему смс й повідомляю про це. Він одразу телефонує. Серце гучно відбиває свій ритм, я зважуюся відповісти на дзвінок. Чоловік одразу заметушився:
— Щось сталося? Ти не хочеш мене бачити після вчорашнього?

Подарунок! Промокод на безкоштовне читання книги "Дві кохані мільярдера" Еліс Кларк 
txhS3gyK