Розділ 23

Двері ліфта відчиняються. Ліфтер широко всміхається:
— Ви вільні! Тут заклинило.
Артем опускає руки. Наче ошпарена, вибігаю з ліфта й важко дихаю. Щойно, я ледь не поцілувала Андамовського. Ще мить і я зробила б непоправне. Чоловік йде за мною слідом та виправдовується перед ліфтером:
— Таня дуже злякалася. Вона боїться темряви, а тут ще й двері зачинені. Дякуємо за порятунок!
Я намагаюся привести дихання до ладу. Не знаю від чого серце б’ється сильніше: від страшної темряви чи від присутності Артема. Не ризикую та підіймаюся сходами. Знаходжу потрібний офіс та заходжу. Нам видають замовлення. Я перевіряю і задоволена результатом. Артем бере два великі пакети з постіллю та зупиняється біля ліфта:
— Спустимося? Чи не ризикнеш.
Застигаю на місці. Боюся зізнатися сама собі, що мені сподобалася стояти з Артемом, обійнявшись. Нехай у темряві, проте його близькість породжувала у серці млість. З викликом в очах натискаю на кнопку ліфта. Підіймач швидко опиняється на нашому поверсі й двері розсуваються. Ми заходимо. Потай, я мрію, щоб ліфт знову зламався. Розпусна фантазія вимальовує непристойності, які я бажаю робити з Артемом. Подумки сварю себе за це. Я заміжня жінка, а мрію про іншого. Ліфт зупиняється і двері розсуваються. Розчаровано зітхаю. Не застрягли. Йдемо до автомобіля та їдемо до готелю.
Цілий день, а також наступний, мої думки належать Артему і я ніяк не можу їх позбутися. Чую знайому мелодію й сподіваюся, що мені телефонує Артем. Бачу на екрані ім’я “Оля” й розчаровано зітхаю. Прикладаю телефон до вуха:
— Таню! Потрібна твоя допомога.
Закочую очі до верху й намагаюся вгадати в яку халепу потрапила дівчина цього разу:
— Знову невідомо де і без грошей?
— Ні, цього разу з грошима у торговому центрі, — Оля сміється, а я радію, що з нею все добре, — я обираю сукню на День народження батька, можеш допомогти?
— До Дня народження понад два тижні, — нагадую і дивуюся її поспіху.
— Правильно, часу майже не залишилося.
— Надсилай фото, — розв'язую проблему. Не хочеться нікуди йти з готелю.
— Ти не можеш приїхати? Просто у мене кілька варіантів, а фото всього не покаже. Крім того, поговоримо, вип’ємо кави, ми давно не розмовляли по душам.
По душам ми з Олею ніколи не розмовляли. Ця ідея мені не подобається. Стискаю плечима:
— Не можу, у мене багато роботи.
— Ти сама собі директор. Будь ласка! Заразом розвієшся і собі щось підбереш.
Мені й справді не завадить нова сукня. Дмитро святкуватиме у ресторані, буде багато гостей і я маю мати ідеальний вигляд. Дивлюся на годинник й погоджуюся:
— Добре. Буду через годину. Не запізно?
— Звісно ні. За цей час я пошукаю кілька варіантів суконь й ми оберемо найкращу.
Закінчую розмову та телефоную до Артема. Не подобається від нього залежати, але Дмитро бажає, щоб він мене возив й охороняв. Підозрюю, чоловік не вирішив усі справи, як казав, інакше, навіщо мені водій? Андамовський майже відразу відповідає:
— Мені потрібно до торгового центру. Відвезеш?
— Так, скоро буду. Я не встиг далеко від'їхати.
Поки чекаю чоловіка, поправляю макіяж. Хочеться мати гарний вигляд. Авто під'їжджає до готелю і я виходжу на вулицю. Прямую до переднього сидіння, адже позаду дитяче автокрісло і я не бажаю там тіснитися. Переконую себе, що так і є, а не тому, що мені хочеться бути ближче до Артема. Розміщуюся в авто, чоловік зачиняє двері. Я пристібаю пасок. Артем сідає за кермо й ми їдемо вперед.
— Забула щось купити? — навіть не дивлячись на мене, холодно цікавиться.
— Оля попросила допомогти підібрати сукню. Заразом і собі щось підберу на День народження Дмитра, — бовкаю перш ніж встигаю подумати. Чоловік кривиться:
— У твого благовірного ще День народження є?
— Звісно, мусив він в якийсь день народитися. Святкуватимемо через два тижні.
Артем міцно стискає губи й здається злиться.
— Тобі подобається з ним жити?
— Він мій чоловік, — намагаюся уникнути відповіді.
— Я чесно не розумію чому ти з ним. Він значно старший за тебе, не красень, я не помітив емоційної близькості між вами й взагалі не уявляю, що вас пов’язує. Нехай тоді, але чому ти не можеш відмовитися від нього зараз? Наскільки я розумію, то справи у готелі йдуть чудово і ти цілком можеш себе забезпечити. До того ж є я. Я не залишу вас без грошей.
— Бо ми подружжя, — не наважуюся озвучити справжню причину.
Безліч разів шкодувала, що підписала той договір й стала безправною. Річ зовсім не у грошах. Вериновський добре себе підстрахував і у випадку розлучення, я втрачу найдорожче. Артем нервово хмикає:
— І що? Ти ж не збираєшся з ним жити до кінця його днів?

Якщо Вам подоабається ця книга, то натисніть, будь ласка, на серденько. Ваша підтримка надихає!