Розділ 17

Я прикушую губу й змушую себе мовчати. Така поведінка насторожує, але не думаю, що Артем мені нашкодить. Ми виїжджаємо на околицю міста. Навколо дерева, що оточують трасу. Чоловік з’їжджає з дороги на ґрунтовий шлях. Рухаємося лісом і мені здається, він шукає місце для вбивства. Зрештою зупиняється. Ліс. Ми самі. Уява бурхливо малює найстрашніші картинки, а я переконую себе – Артем не той, кого слід боятися. Він нахиляється та дістає з бардачка конверт. Простягає мені:

— Поглянь.

Беру листок до рук та розгортаю. Жадібно читаю. Усвідомлюю сенс прочитаного, й перед очима все тьмяніє. Кидається в очі цифра 99,9 % і я розумію, що це кінець. Не підозрюю, як Артему вдалося провернути це за моєю спиною. У горлі пересохло і тепер там мов у пустелі. Невідомо навіщо, цікавлюся:

— Це що?

— Тест ДНК на моє батьківство Софії. Тепер ти не відбрешешся, я знаю, що вона моя донька, — Артем стискає руку в кулак та вдаряє об бік крісла. Здригаюся з переляку. Він підвищує голос. — Чому ти брехала мені? Чи може й сама не знаєш, хто батько дитини?

Серце вистрибує з грудей. Настала мить правди, якої я боялася. Темні каштани вимогливо дивляться на мене та чекають відповіді. Розумію — я спіймалася. Брехати немає сенсу, він не повірить. Мені нічого не залишається, як зізнатися. Стискаю плечима:

– Це нічого б не змінило. Софія вважає батьком Дмитра.

Артем стискає губи. Видно, що це йому не подобається. Супить брови та говорить на підвищених тонах:

– Не змінило? Він знає, що не є її батьком?

– Так. Ми одружилися, коли я була на восьмому місяці вагітності. Домовилися ніколи не говорити про її біологічного батька й Дмитро не здогадується, що це ти.

— Чому ти мені одразу не сказала? — говорить з докором.

Ця ситуація мене злить. Він сам відмовився від мене і тепер не має права висувати претензії. У крові вирує злість і я ледь стримую гнів. Листок з результатами ДНК падає на килимок, проте я на це не зважаю. Все одно ми обоє знаємо, що там написано. Біль минулих років повертається і шматує серце. Важко видихаю:

— Я намагалася, проте ти заблокував мене в усіх месенджерах. Коли я телефонувала з невідомих номерів, ти не відповідав, тож тепер не можеш отак з’являтися і щось від мене вимагати.

— Я хотів тебе забути, — стискає руки в кулаки, — викинути з голови й ніколи не згадувати, проте не вийшло.

— Ти негідник, Армадовський, — відвертаю голову до вікна. Не бажаю дивитися на нього. — Коли пара розстається, то про це хоча б повідомляють дівчині, а не зникають, як боягуз, нічого не сказавши.

— Не хотів з тобою говорити, бачити, чути й дивитися у твоє брехливе обличчя. Я  дізнався, що ти зраджувала мені з Вериновським, — б’є у серце гучною заявою. Я зіщулюю очі та знову повертаю голову до нього:

— Про що ти говориш? Коли ми зустрічалися, я взагалі не знала Дмитра.

— Не бреши! Батько розповів мені, що його знайомий, Дмитро Вериновський, у сауні хвалився новою коханкою та показував її фото. Батько одразу впізнав тебе. Я не повірив. Гадав, він помилився, проте тато наказав стежити за тобою. У перший же вечір тебе побачили у ресторані з Вериновським. Мені показали фото, на яких ви обіймаєтеся. Чому ти зрадила мені? Бо він багатий? У мене теж є гроші.

— Не було ніяких обіймів, — не усвідомлюю, коли мій голос переходить на крик. — Я познайомилася з ним у ресторані, коли чекала на тебе, а ти написав, що не прийдеш. Вериновський засипав мене компліментами й нахабно пересів за мій столик. Я чесно повідомила, що маю хлопця та пішла. Наступного дня він звідкись дізнався мій номер, зателефонував. Відмовляла у зустрічі й навіть не відповідала на його наступні дзвінки, а  ти у цей час успішно мене ігнорував. Я дізналася про вагітність, хотіла сказати, проте ти не бажав слухати. Коли я зрозуміла, що це кінець, то пішла на побачення з Дмитром. Ти сам відмовився від нас, тож тепер не маєш права висувати претензії.

Артем втомлено проводить пальцями по обличчю. Заплющує очі та коловими рухами масажує скроні. Напружується та ніби щось згадує.

— Того вечора ми не домовлялися про зустріч і ти пішла на побачення з Дмитром.

— Ні, ти запросив мене, написавши смс, — повертаю пам’ять цьому негіднику, — а потім ще одне, що не прийдеш, а я була уже в ресторані та ігнорувала залицяння Дмитра.

— Не може бути, — чоловік стискає губи.

— Може, тому не потрібно корчити з себе ображеного батька й вдавати, наче тобі не байдуже.

— Мені не байдуже! Ніколи не було байдуже, — Артем тягнеться до моїх долонь, проте я ховаю їх за спиною й не дозволяю доторкнутися до себе.

Подарунок для вас, промокод на книгу Еліс Кларк "Дві кохані мільярдера" infHHzDs. Хто перший активує, той і читатиме.