Розділ 16

Хочу! Хочу, щоб вона постелила мені у своїй спальні. Озвучити таке не наважуюся. В очікуванні відповіді, дівчина прикушує губу. Губу, яку хочеться цілувати. Я киваю:

— Так буде краще. 

Вона вириває руку з моїх долонь та відкриває двері навпроти:

—  Спатимеш тут. Постіль чиста, у комоді рушники, ванна навпроти.

Виходить з кімнати, наче боїться залишитися зі мною наодинці. Я  не хочу, щоб вона йшла. Намагаюся хоча б на мить затримати її:

— А де твоя спальня? – наштовхуюся на докірливий погляд синіх очей, й уточнюю:

 — На випадок, якщо мені щось знадобиться.

— Якщо щось знадобиться, то телефонуй. Я спатиму з Софійкою на другому поверсі. Добраніч!

Згадка про дитину озивається теплом у серці. Таня піднімається сходами, а я не відводжу погляду від тендітної фігурки. Беру з комоду рушник та прямую до ванни. Швидко миюся, йду до спальні та лягаю у ліжко. Верчуся, ніяк не можу вмоститися. Зрештою, обіймаю подушку і заспокоююся. Мене тягне до Тані. Хочеться знайти її спальню, стягнути з дівчини ковдру та цілувати апетитні форми. Наче магнітом, мене тягне до неї. Вона всього лише за кілька кроків від мене, котрі здаються нездоланною відстанню. Хоча, чому нездоланною?

Підіймаюся з ліжка та прямую до дверей. Хапаю ручку й застигаю. Що я їй скажу? Що хочу, що бажаю бути з нею щохвилини, вона постійно у моїх думках та досі бентежить серце? Що вона – найкраще у моєму житті й я готовий пробачити її вчинок та почати все спочатку? Ні, такого сказати не можу. Впевнений – отримаю відмову й своїм зізнанням тільки налякаю, відштовхну від себе. Повертаюся до ліжка. Засинаю з думками про Таню.

Вранці швидко одягаюся, миюся й виходжу. Йду на божественний аромат та шурхіт на кухні. Таня у звабливому халатику до колін смажить млинці. Пасмо світлого волосся вибилося з незграбної гульки на голові й робить її ще спокусливішою. Така домашня Таня дуже подобається мені. Хочеться, щоб ці кляті млинці вона готувала для мене, а не для Дмитра. Дівчина мене помічає й киває на стіл:

— Привіт! Сідай, я заварила тобі каву. Ти ще п’єш її ранками?

— Так, ця звичка залишилася зі мною.

Розміщуюся за столом, на якому стоїть не тільки кава, а ще й тарілка з бутербродами. Таня швидко розмащує сир на млинець та складає його конвертиком. Зверху поливає згущеним молоком, притрушує натертим шоколадом. Підсуває тарілку мені:

— Смачного!

Невже пам’ятає? Я обожнюю млинці з сиром і Таня це знає. Вона продовжує смажити млинці, наче нічого такого не відбулося. Я кладу шматок до рота й розумію – ось вона, жінка моєї мрії. Їм мовчки. Не припиняю дивитися на Таню. Милуюся її стрункими ніжками й пригадую, що вона ховає під халатиком. Дівчина цікавиться:

- Як спалося?

Погано, паршиво, жахливо. І все через те, що поруч не було тебе. Натомість, кажу зовсім інше:

- Добре. А тобі?

- Не дуже. Я спала із Софійкою, а вона крутиться, - Таня стає навшпиньки та тягнеться до варення на верхній полиці кухонної шафки.

Я встаю з місця, підходжу до неї й дістаю банку. Дівчина розвертається й ми опиняємося надто близько одне до одного. Настільки близько, що мені достатньо трішки нахилитися, щоб доторкнутися до її жаданих вуст. Волошкові очі дивляться в саму душу. Ми стоїмо непорушно й ніхто не наважується зробити крок. Зваблива, жадана, бажана. Пішло воно все! Тягнуся до її вуст й позаду лунає голос Дмитра:

- Доброго ранку!

Таня

Дмитро заходить на кухню. Я беру банку з рук Артема та поспішно відхиляюся:

- Доброго! Сідай за стіл, якраз приготувала сніданок. Дякую, Артеме, що дістав варення.

- Будь ласка, - чоловік сідає за стіл та бере виделку до рук. Дмитро супить брови:

- Ти так рано приїхав?

- Я не їхав. Вчора було надто пізно й Таня люб’язно виділила мені гостьову спальню.

Уважно стежу за реакцією Дмитра. Сподіваюся він приревнує настільки, що звільнить Артема. Я більше так не можу. Його присутність розпалює почуття, й я боюся знову закохатися у цього негідника. Підсуваю тарілку до Вериновського. Він кривиться:

- Мене нудить, а тут ти зі своєю їжею.

- Налити мінералочки? – турботливо питаю.

- Давай!

Я наповнюю склянку водою. Кладу перед чоловіком:

- Ви снідайте, а я йду будити дитину. За кілька хвилин ми до вас приєднаємося.

Тікаю з кухні, де напруга витає в повітрі. Одягаю синій комбінезон з шортами та доповнюю образ біжутерією. Нічого не можу з собою вдіяти, люблю прикраси. Розчісуюся та складаю охайну гульку. Заходжу до дитячої. Буджу малечу й швидко одягаю. Ми спускаємося до кухні. Жвава розмова свідчить – чоловіки порозумілися між собою.

- Ось і ми, - саджаю дитину за стіл.

Одразу ловлю уважний погляд Артема. Він дивиться з ніжністю, а Софійка сонно протирає очі. Невже підозрює? Навіть якщо й так, то це нічого не змінює. Ми снідаємо та їдемо в садочок, а потім в готель.