Розділ 7

Артем

Завершую дзвінок і не розумію, що на мене найшло. Якого біса я взагалі їй телефонував? Нехай розважається зі своїм благовірним. Кілька разів стримувався, щоб не телефонувати, але зрештою, не витримав. Думка про те, що вона зараз з іншим, боляче обпікає груди. Я й справді навмисно прищемив її сукню. Гадав, так вона хоч трохи втратить привабливість, а дівчина хитро викрутилася і навіть гірше. Тепер видно її стрункі ніжки, до яких хочеться доторкнутися.

Таня розпалює у мені почуття, які я велів би не мати. Вона — заміжня жінка, моя колишня, яка нещадно плюнула у душу. Проте я не шкодую, що прикинувся її водієм. Зате тепер я знаю про Софію і обов’язково з’ясую чия вона донька. Якщо виявиться, що моя, то я роздеру Таню живцем. Не сказала, приховала й обманула. Майже впевнений, що саме так і є. Зараз одягаюся та сідаю у своє авто. Їду до ресторану. Через цю аферу я мало часу проводжу на роботі. Добре, що мій заступник відмінно все виконує. От дізнаюся правду про Софію і припиню цей маскарад. Моє життя не повинно крутитися навколо Тані. Під’їжджаю до ресторану та телефоную дівчині. Після довгих гудків, нарешті відповідає:

— Алло!

— Я приїхав. Стою біля ресторану.

— Добре, вийдемо за кілька хвилин, — завершує розмову.

Мене відвідує думка зайти всередину, а не топтатися під дверима, як бомж. Боюся, це буде надто зухвало. У них — романтична вечеря. Він обіймає її, цілує, пестить… а я, як дурень приперся сюди. Несподівано для себе усвідомлюю — я ревную. Так, ревную! Ревную настільки, що хочеться зайти до ресторану та повисмикувати йому руки за те, що  торкається її. Краще б я не їхав.

Зосереджую погляд на вікні й бачу Таню. Сидить біля Вериновського та розмовляє з офіціантом. Помічаю навпроти них за одним столиком пару. Полегшено видихаю. У них не романтична вечеря, а якась зустріч з друзями. Ну, Танька! Навіть не зізналася. А я гадав вона витратила пів дня, щоб причепуритися для Дмитра.

Вони підводяться та йдуть до виходу. Трішки відходжу, нехай не думають, що я підглядав. Чую дзвінкий сміх. Вони зупиняються біля входу до ресторану.

— О, а от і наше таксі чекає, — друг Вериновського тисне йому руку, — радий був провести час.

— Навзаєм!

Вони прощаються та сідають в авто. Таксі їде. Таня оглядається й бачить мене. Посміхається та махає мені рукою. Підходжу до них. Невдоволення Дмитра лунає вулицею:

— Навіщо ти його викликала? Я б сам нас відвіз.

— Ти п’яний, — Таня огризається.

— Не настільки, щоб я не міг водити авто.

Вериновський ледь тримається на ногах. Я намагаюся його заспокоїти:

— Якщо я тут, то відвезу вас. Де авто?

— Там, — Таня вказує на чорний позашляховик. 

Дмитро щось белькоче, проте його слова складно розібрати. Таня розміщується з чоловіком на задньому сидінні. Дає мені ключі і я займаю місце водія. Заводжу двигун. Автомобіль рухається вперед. Мимоволі дивлюся в дзеркало. Не соромлячись мене, Дмитро кладе руку Тані на ноги. Нахиляється до неї та щось каже. Вустами торкається шиї та язиком слинить її. Ледь стримуюся, щоб не втрутитися. Танька теж добра, сидить собі і навіть не рухається, і не заперечує. Повторюю собі — вони подружжя, а я взагалі через кілька днів звільнюся та повернуся до свого життя. Дівчина злегка відхиляється:

— Дмитре, прошу, не тут. Ми не самі.

— Я йому плачу за те, щоб він дивився на дорогу, а не на те, чим я займаюся з дружиною, — його пальці полізли до її грудей, а на моїй шкірі розпалюється вогнище.

Від злості стискаю губи. Не варто було мені приїжджати. Таня пручається:

— Припини. Потерпи додому, там десерт смачніший.

— Танька! От за це я тебе люблю. Вмієш нагуляти апетит.

Я тисну на педаль й збільшую швидкість. Спостерігати за тим, як дівчину, яка тобі не байдужа облапує інший — ще та каторга. Намагаюся не зважати на них, але очі самі тягнуться до забороненої зони. Не розумію, як Таня могла проміняти мене на гроші цього благовірного. Під’їжджаємо до будинку. Подвір’я добре освітлюється, а у маєтку в одному вікні світиться світло.  Не встигаю пригальмувати, як Таня вискакує на вулицю. Дмитро починає співати пісню й жахливо фальшивить. Не потрапляє в жодну ноту. Виходжу з авто та відчиняю йому двері. Чоловік не поспішає вставати:

— О, ми вже приїхали? Якось швидко, я б ще покатався. Давай ще одне коло. Танька — сідай, — Дмитро махає рукою. Дівчина стає біля мене та складає долоні на лікті:

— Ніхто нікуди не їде. Виходь.

— Цьом!

— Що? — Таня обурюється а чоловік тягне до неї свій слинявий рот:

— Цьом, бо не вийду.

— Ну, і ночуй тут! У мене немає часу грати в ці ігри, — дівчина розвертається та, цокаючи високими підборами, йде до будинку. Дмитро тягнеться до керма та натискає на сигнал. Авто озивається пискливим звуком. Чоловік кричить:

— Таню! Повернися.

Дівчина підбігає до авто та розмахує руками:

— Тихіше! Софійка спить, розбудиш її.

— Захоче спати — буде спати. Цьом!

Тетяна важко видихає. Схиляється перед чоловіком та цілує у щічку:

— Виходь!

— А у губки? — чоловік не здається. 

Я гніваюся на нього і на його недолугі приставання, на Таню, яка виконує його бажання, та на себе. Не розумію в яку мить я скотився на дно і тепер спостерігаю за сімейним життям своєї колишньої. Вона підхоплює чоловіка за плече та тягне на себе: