Розділ 13

— Він влаштовує тобі романтичну вечерю? — до побіління в кісточках, Артем стискає пакет. Я вирішую не відкривати всі карти:

— Щось таке, — мило всміхаюся, — до “Гранд Паласу”, будь ласка.

Сідаю в авто, як справжня королева. Артем гучно ляскає дверима, а потім багажником. Розлючений, розміщується за кермом. У його очах з’являється прояснення:

— Якщо ти їдеш в ресторан, то хто забере Софійку?

— Нянька. Не переймайся, дитина вже з нею.

Більше Артем не говорить ні слова. Наче навмисно, їде калюжами. Невже хоче забруднити авто? Йому ж його і мити. Телефонує Дмитро. Я доповідаю, що у дорозі. Чоловік завершує розмову, чую короткі гудки й не знаю для чого додаю:

— І я тебе цілую. Побачимося! — для підсилення ефекту гучно чмокаю у мобільний.

Артем злісно стискає губи. Йому явно не подобаються мої воркування, а я думаю чому. Під'їжджаємо до ресторану. Помічаю, що поділ моєї сукні прищемлений дверима. Уявляю який вигляд мало моє червоне авто, з дверцят якого виглядав білий поділ сукні. Чоловік, наче нічого не помічає, відчиняє двері. Стаю на бруківку. Дивлюся вниз та застигаю від злості. Поділ моєї сукні брудний, обляпаний багнюкою. Я суплю брови:

— Ти навмисно прищемив сукню та їхав тими калюжами?

— Ні, я навіть не помітив.

Чомусь я йому не вірю. Не уявляю, як така зайду до ресторану. Навіть якщо відперу сукню у вбиральні, то вона буде мокра. Дмитро таке не схвалить. Він вимагає завжди ідеального вигляду, а особливо на таких вечерях. Вериновський наче хизується молодою вродливою дружиною. На думку спадає одна ідея. Вирішую ризикнути, гірше все одно не буде. Відчиняю передні дверцята та дістаю з бардачка ножиці. Обрізаю сукню до колін й сподіваюся, що це спрацює. А що? Асиметричний низ теж має не поганий вигляд. Жбурляю тканину на сидіння:

— Через тебе змушена псувати таку сукню.

— Чого це через мене? Ти сама її не прибрала від дверей. Не знав, що я маю слідкувати не тільки за авто, а ще й за твоїми сукнями.

Хочеться його придушити. Стискаю руки в кулаки та намагаюся заспокоїтися. Дістаю із сумочки гроші й простягаю Артему:

— Заїдеш на мийку та помиєш авто. Після твого транзиту калюжами, воно геть брудне.

Чоловік невдоволено супиться. Вагається, але зрештою бере гроші. Знаю, який він незалежний. Для нього не просто брати гроші у мене, колишньої дівчини, яку він покинув. Гордовито задираю голову та прямую до ресторану. Дмитро сидить за столиком та вивчає меню. Підходжу до чоловіка, нахиляюся та цілую у щоку. Сідаю поруч. Він проходиться липким поглядом по моїй фігурі й задоволено киває:

— Гарна сукня. Сьогодні я її обов’язково зніму.

Груди жалить кропивою. Не хочеться уваги від Дмитра. З появою клятого Армадовського, дотики законного чоловіка здаються колючими. Весь тиждень мені вдавалося уникати близькості з ним й сподіваюся зможу зробити це сьогодні. Обираю страви, до нас підходить діловий партнер Дмитра з дружиною. Фальшиві посмішки, натягнуті розмови… Не люблю такі зустрічі, але треба. Чоловік налягає на чарку, а я зовсім не проти. Сподіваюся, він нап’ється достатньо та засне дорогою до спальні. Під кінець вечора Дмитро достатньо п’яний. Настільки, що кладе руку на моє коліно під столом. Жорстко стискає. Наче залізними штирями, ногу пронизує болем. Я переводжу погляд на чоловіка:

— Все добре?

— Так. Ще трохи і їдемо додому.

Це трохи мені не подобається. Дмитро не у тому стані, який мені потрібний. Я киваю та замовляю собі ще один бокал вина. Чоловіки не стримуються, добирають додаткову пляшку коньяку. Вечір продовжується. Телефон бринить у сумочці. Дістаю мобільний та бачу номер Артема. Мене кидає в жар. Мабуть, щось сталося. Я встаю з-за столу:

— Прошу мене вибачити. Нянька телефонує. Вийду поговорю.

Дмитро киває, а решті байдуже. Поспішно виходжу з ресторану на вулицю. Прохолодне повітря освіжає щоки. Натискаю на екран та прикладаю телефон до вуха:

— Алло!

— Телефоную відзвітувати. Авто помив та загнав у гараж.

Така поведінка дивує. Цього тижня Артем ніколи не дзвонив ввечері. Хочеться дізнатися чи він вже дома. Проте стримую своє бажання. Мене це не повинно цікавити. Рівним тоном промовляю:

— Добре.

— Але, мабуть, ти це й так знаєш. Бачила авто в гаражі, коли поверталася з ресторану.

— Ще не бачила. Я не дома, — невідомо навіщо зізнаюся.

— О, романтична вечеря затягнулася, — в його голосі розпізнаю нотки докору.

— Так, Дмитро хоче розслабитися і відпочити.

— Зі своєю дружиною я б відпочивав у спальні.

Неочікувано почути таке від Артема. Перед очима постають картинки як ми відпочивали з ним у спальні. Відвертий натяк перетворюється на слабенький вогник внизу живота. Намагаюся не впасти обличчям у багнюку:

— Інколи корисно змінити атмосферу.

— Добре, — здається я чую, як від злості скриплять його зуби, — радий, що тобі не сумно.

— Ти теж не сумуй, — вкладаю байдужість у голос.