Розділ 12

— Після всього, що між нами було, мені важко спілкуватися з тобою, — тихо зізнаюся. — Мені довелося докласти зусиль, щоб викреслити тебе зі свого життя. Якщо почнеш будувати стосунки з Олею, то ми частіше зустрічатимемося. Я бачитиму тебе на спільних святах, подіях, ти маячитимеш перед очима. Мені буде не приємно.

— Якщо ти кохала мене, то чому зрадила з Дмитром?

Я відхиляюся й вдивляюся у колись кохане обличчя. Чоловік посерйознішав і вже не жартує. Витираю залишки сліз зі щік:

— Я тобі ніколи не зраджувала.

— Я знаю, коли народилася Софія, — ошелешує новиною. — За моїми підрахунками, ти або мені зраджувала, або Софія моя донька.

— Звідки ти знаєш? — не приховую здивування.

— Неважливо. Краще скажи правду.

Правда настільки болюча, що зруйнує все. Навіть якщо скажу, то на наші стосунки це не вплине. Я йому не потрібна. Розумію, нічого не повернути. Здається, турбота Артема тільки для того, щоб я визнала його батьківство. Я у Дмитра під ковпаком. Він спіймав мене у свою павутину, а я була настільки недосвідченою, що не зрозуміла, у яку мить потрапила у пастку. Впевнено брешу:

— Софія народилася раніше терміну.

Артем супиться та стає схожим на грозову хмару. Різко відхиляється та зручно вмощується на сидінні:

— Добре, можеш не казати. Правда все одно вилізе назовні.

Він рушає. Я не насмілююся навіть дивитися на чоловіка. Переконую себе — я все роблю правильно. Артем сам відмовився від нас тоді, тому тепер не має права щось від мене вимагати. Ми їдемо мовчки. Під'їжджаємо до готелю й автомобіль зупиняється. Артем відчиняє мені двері. Я тремтячими руками розстібаю пасок та стаю на ноги.

— О шістнадцятій у мене запис до салону. У тебе є кілька вільних годин, приїдеш о п’ятнадцятій тридцять. Тут недалеко, ми встигнемо.

— Добре, я приїду, — говорить сумно.

Повільними кроками віддаляюся від чоловіка. Досі відчуваю на собі його долоні, котрі пригортали у міцних обіймах. Пекучий погляд буравить спину і я не витримую. Різко розвертаюся:

— Артеме, подумай про звільнення. Я серйозно. Це якось ненормально, що ти працюєш на мене.

— Чому? Якщо почуттів давно вже немає, то яка різниця, чи ми разом працюємо? Хіба що… — наче навмисно затягує слова. Підходить до мене впритул. Нахиляється, ми зустрічаємося поглядами. Він видихає у мої вуста:

 — Ти до мене небайдужа, — стверджує.

Чоловік наче знає всі мої секрети. Це лякає. Здається, від нього нічого не приховаєш. Дратує зарозумілість та впевненість чоловіка. Я не відводжу погляду й навіть не рухаюся. Не хочеться проявляти ні крихти слабкості:

— Ти надто часто це повторюєш. Скажу востаннє — я нічого до тебе не відчуваю, але твоя присутність мені неприємна.

Розвертаюся та йду до готелю. Артем залишається стояти на місці. Від нахабної брехні по моєму обличчю течуть сльози. Він розтоптав моє серце й успішно робить це вдруге. Не розумію, чому він такий жорстокий до мене. День минає наче у тумані. За вікном дощить, погіршуючи мій настрій. У голові постійно прокручую нашу розмову. Чоловік точно підозрює, що Софія його донька. Саме тому і вперто не звільняється. Тільки так можу пояснити його вчинок. Дзвонить телефон, і я здригаюся від несподіванки. На екрані висвітлюється ім’я “Артем водій”. Саме так вчора я його записала. На годиннику рівно п’ятнадцята тридцять. Він наче навмисно чекав та лічив секунди. Відповідаю на дзвінок:

— Я приїхав.

— Йду.

Спускаюся сходами й відчуваю радість. Я знову побачу Артема! Це мені не подобається, але нічого не можу з собою вдіяти. Він відчиняє двері та чекає на мене. Граційно наближаюся до нього та мовчки сідаю. Чоловік зачиняє двері, обходить автомобіль. Розміщується за кермом:

— Куди їдемо?

Кажу адресу. Авто рушає вперед. Ні я, ні Артем не наважуємося розпочати розмову. Всю дорогу їдемо мовчки, і я вирішую, що це на краще. Не варто ятрити старі рани. У салоні роблю манікюр та зачіску. Сьогодні змушена вечеряти у ресторані з Дмитром та його діловим партнером, котрий прийде з дружиною. Встигаю заїхати до магазину та придбати вечірню сукню. У мене немає часу їхати додому, тому одягаюся одразу в магазині та виходжу на вулицю з пакетом, у який склала свій одяг. Довгий світлий поділ розвівається на вітрі, а чорний верх вдало підкреслює форми. Бачу захоплення в очах Артема та задоволена своїм виглядом. Простягаю йому пакет:

— Закинь у багажник. Я сьогодні вечеряю у ресторані з Дмитром. Відвезеш мене і можеш бути вільним. Приїду додому зі своїм чоловіком.