Розділ 10

- Я спробую, - чоловік відщіпає пасок безпеки.

- Дякую, дякую! – на радощах Оля тягнеться та цілує його в щічку. Я спалахую від обурення й ледь стримую свій гнів. Артем, явно задоволений такою увагою, киває:

- Будь ласка! Залишайся тут. Краще, якщо я сам говоритиму з твоїм викладачем.

Артем йде, а я чую захопливий видих з вуст Олі. Не витримую й різко повертаюся до неї:

- Ти як поводишся? Мало на шию йому не вилізла.

- Він мені подобається. Тань, а скажімо, що мені потрібний водій і ти мені його віддаси? Тебе возитиме Валентин Кіндратійович. Він завжди пунктуальний і ніколи не спізнюється.

Пригадую водія, а за сумісництвом садівника та робочого будинку, де живе Оля, й кривлюся. Дівчина мешкає у розкішному особняку разом з матір’ю та братом. Обоє діти Дмитра. Він розлучився за два роки перед тим, як зустрів мене, тож до їхнього розлучення я не маю жодного відношення. Той шлюб розпався через численні зради чоловіка, але про це я дізналася після нашого весілля.

— Навряд чи твоя мати погодиться. Кіндратійович у вас ще по господарству порається. І взагалі, Артем не той, хто тобі потрібний.

— Чому? — дівчина здивовано підіймає брови догори. Я намагаюся щось вигадати:

— Він… він значно старший за тебе.

— На скільки? На два роки?

— На чотири.

Оля сміється. Прикриває рота долонею:

— Це взагалі не термін. Тоді, що казати про тебе? У вас з батьком значна різниця у віці.

Я важко зітхаю. Наш шлюб не можна назвати щасливим. У чоловіка свої інтереси, у мене — свої. Звісно, він багато для мене зробив і я намагаюся бути зразковою дружиною, але не виходить. Не можу сказати таке Олі, тому вигадую на ходу:

— Твій батько, на відміну від Артема, дорослий, досвідчений та серйозний чоловік. Він — опора в домі, а Артем це щось легковажне та вітряне.

Сподіваюся зможу достукатися до її розважливості. Здається, гірше не вигадаєш. Мій колишній коханий та батько моєї доньки стане мені зятем? Ох, це навіть звучить страшно. Мені доведеться бачити його на свята, терпіти їхні воркування, а ще гірше, якщо у них народяться діти. У грудях скрегочуть ревнощі і я стискаю руки в кулаки. Такий розвиток подій мені не подобається. Оля байдуже махає рукою:

— Це мені підходить. Я ж не прагну виходити заміж.

— Витратиш свої роки на негідного чоловіка, — намагаюся знайти більше аргументів.

— Які роки? Ми хоча б місяць позустрічалися. Все, я вирішила. Ти собі як хочеш, але він стане моїм хлопцем. Поміняємося місцями? Я сяду спереду, — Оля робить щенячі очі й не слухає мене. Я хитаю головою:

— Ні. Твій батько буде незадоволений, якщо дізнається.

— А звідки він дізнається, ти ж не скажеш?

Дівчина б’є по болючому. Знає, що не скажу. З мене вийшла погана мачуха. Я не можу дати їй прочуханки чи наставити на істинний шлях. Ми більше як подруги. Намагаюся щось вигадати, щоб дівчина залишила цю ідею:

— Навіщо тобі Артем? Він простий водій. Навіть до пристойного ресторану не зможе тебе повести.

— Він красунчик. Дивно, що батько тебе не ревнує.

— Ми довіряємо одне одному, — стримано відповідаю.

Артем повертається та сідає в авто.

— Все, я домовився. Занесеш йому заліковку.

Оля радіє та пожирає чоловіка голодним поглядом. Я повинна припинити це божевілля. Дивлюся на годинник:

— Ой, я спізнююся. Олю, доберешся сама? Я викличу тобі таксі, не встигаємо тебе підвезти.

— А може я з вами поїду? Мені нудно самій і планів на сьогодні немає.

— У мене ділова зустріч, — говорю твердо й, поки дівчина щось не вигадала, набираю номер таксі. Замовляю автомобіль. Обіцяють приїхати через дві хвилини. Дістаю із сумочки гроші та простягаю Олі:

— Вибач, але я справді поспішаю. Зателефонуєш, коли доберешся.

— Ну. добре, — дівчина явно невдоволена.

Бере гроші та виходить з авто. Ми їдемо до готелю. Я добре знаю Олю, якщо вона щось надумала собі, то обов’язково цього досягне. Думка про те, що вона зустрічатиметься з Артемом, нестерпна. Не можу цього допустити, але ж є й інша сторона медалі. Хитро дивлюся на чоловіка й ніяк не наважуюся почати важливу розмову. Заходжу здалеку:

— Як тобі вдалося домовитися з викладачем?

— Він мій давній знайомий. Добре, що ще не всі знають про моє банкрутство.

Не знаю, чи зачіпати неприємну тему, але цікавість бере верх. Маю ж я з’ясувати його ставлення до Олі й заспокоїтися:

— Як тобі Оля?