Розділ 5

Я виходжу з авто:

- Привіт, нещастячко моє. От завжди у щось вляпуєшся.

- Танька! Привіт, - Оля обіймає мене та шепоче на вухо, - а хто той красунчик за кермом?

Від слова «красунчик» мене кидає в жар. Ну, що з тим Артемом? Він наче намащений медом і всім подобається. Звісно, він вродливий чоловік, я й сама свого часу спокусилася на його красу та галантні залицяння, але захоплені погляди дівчат на нього мене дратують. Намагаюся зберігати спокій:

- Це Артем, мій водій.

- Ого, а тато знає про нього?

- Він сам мені його найняв.

- Навіть так? - Оля здіймає брови доверху, а я не розумію її реакції. - Мій батько надто самовпевнений.

- Сідай, - вказую на авто, а сама поспішаю зайняти місце на передньому сидінні. Не хочеться, щоб Оля сиділа біля Артема. Знаю я її, обов’язково почне фліртувати. Дівчина розміщується на задньому сидінні й тягнеться до Артема:

- Добрий день! Я Оля.

- Артем, - чоловік натискає на педаль, і авто рушає вперед.

- Мені здається, я тебе десь бачила. Ти не працював моделлю?

- Ні, - Артем всміхається, а я відчуваю, наскільки зростає його самолюбство. Вмішуюся та перевожу тему розмови:

- Оль, що сталося насправді?

- Я тобі все розповіла телефоном. Мені в універ потрібно. По ходу, я спізнилася на перездачу. Тато мене приб’є. Чомусь йому важливо, щоб я отримала той папірець про закінчення вишу.

Артем їде швидко й місцями порушує правила. Сподіваюся, що він довезе нас живими. Паркується біля вишу і Оля хникає:

- Я спізнилася. Таню, може підеш зі мною і якось домовишся?

- Як? За тебе екзамен здам? Вибач, але тут ти маєш впоратися сама.

- Мені кінець! У Глущенка неможливо здати.

- Глущенко? – Артем помітно оживає. - У тебе перездача у Віталія Глущенка?

- Так, - дівчина плескає у долоні та, наче молиться, складає їх разом біля грудей, - скажи, що ти його знаєш.

- Ну… - чоловік запишнився, - трохи знаю.

- Зможеш домовитися за мене? Будь ласочка, - Оля робить щенячі очі.

- Я спробую, - чоловік відщіпає пасок безпеки.

- Дякую, дякую! – на радощах Оля тягнеться та цілує його в щічку. Я спалахую від обурення й ледь стримую свій гнів. Артем, явно задоволений такою увагою, киває:

- Будь ласка! Залишайся тут. Краще, якщо я сам говоритиму з твоїм викладачем.

Артем йде, а я чую захопливий видих з вуст Олі. Не витримую й різко повертаюся до неї:

- Ти як поводишся? Мало на шию йому не вилізла.

- Він мені подобається. Тань, а скажімо, що мені потрібний водій і ти мені його віддаси? Тебе возитиме Валентин Кіндратійович. Він завжди пунктуальний і ніколи не спізнюється.

Пригадую водія, а за сумісництвом садівника та робочого будинку, де живе Оля, й кривлюся. Дівчина мешкає у розкішному особняку разом з матір’ю та братом. Обоє діти Дмитра. Він розлучився за два роки перед тим, як зустрів мене, тож до їхнього розлучення я не маю жодного відношення. Той шлюб розпався через численні зради чоловіка, але про це я дізналася після нашого весілля.

— Навряд чи твоя мати погодиться. Кіндратійович у вас ще по господарству порається. І взагалі, Артем не той, хто тобі потрібний.

— Чому? — дівчина здивовано підіймає брови догори. Я намагаюся щось вигадати:

— Він… він значно старший за тебе.

— На скільки? На два роки?

— На чотири.

Оля сміється. Прикриває рота долонею:

— Це взагалі не термін. Тоді, що казати про тебе? У вас з батьком значна різниця у віці.

Я важко зітхаю. Наш шлюб не можна назвати щасливим. У чоловіка свої інтереси, у мене — свої. Звісно, він багато для мене зробив і я намагаюся бути зразковою дружиною, але не виходить. Не можу сказати таке Олі, тому вигадую на ходу:

— Твій батько, на відміну від Артема, дорослий, досвідчений та серйозний чоловік. Він — опора в домі, а Артем це щось легковажне та вітряне.

Сподіваюся зможу достукатися до її розважливості. Здається, гірше не вигадаєш. Мій колишній коханий та батько моєї доньки стане мені зятем? Ох, це навіть звучить страшно. Мені доведеться бачити його на свята, терпіти їхні воркування, а ще гірше, якщо у них народяться діти. У грудях скрегочуть ревнощі і я стискаю руки в кулаки. Такий розвиток подій мені не подобається. Оля байдуже махає рукою:

— Це мені підходить. Я ж не прагну виходити заміж.

— Витратиш свої роки на негідного чоловіка, — намагаюся знайти більше аргументів.

— Які роки? Ми хоча б місяць позустрічалися. Все, я вирішила. Ти собі як хочеш, але він стане моїм хлопцем. Поміняємося місцями? Я сяду спереду, — Оля робить щенячі очі й не слухає мене. Я хитаю головою:

— Ні. Твій батько буде незадоволений, якщо дізнається.

— А звідки він дізнається, ти ж не скажеш?

Дівчина б’є по болючому. Знає, що не скажу. З мене вийшла погана мачуха. Я не можу дати їй прочуханки чи наставити на істинний шлях. Ми більше як подруги. Намагаюся щось вигадати, щоб дівчина залишила цю ідею:

— Навіщо тобі Артем? Він простий водій. Навіть до пристойного ресторану не зможе тебе повести.

— Він красунчик. Дивно, що батько тебе не ревнує.

— Ми довіряємо одне одному, — стримано відповідаю.

Артем повертається та сідає в авто.

— Все, я домовився. Занесеш йому заліковку.