Розділ 8

— Добре, йду, — одразу прикушую язика. Я тепер ніби його бос, босиха, а отже, варто змусити його трохи почекати. Поспішно виправляюся:

 — Трохи зачекай, у мене справи. Хоча не трохи. Знаєш, зачекай скільки потрібно.

Завершую дзвінок й ховаю обличчя у долоні. І що я таке намолола? Ще подумає, що я спілкуватися не вмію. Йду переодягатися. Моя сукня висохла й це тішить. Не хочеться повертатися додому у формі адміністратора. З вікна свого кабінету дивлюся на парковку. Не знаю чи достатньо минуло часу, щоб я наче вирішила свої справи. Можливо, нехай Артем ще трохи почекає. Бачу, як біля моєї машини крутиться Мар’яна. Вона палить цигарку, а Артем стоїть поруч та мило всміхається. Нюхає дим, який ненавидить. Принаймні так він казав мені. Схоже, Мар’яна варта того, щоб терпіти запах цигарок.

 Хапаю сумочку та спускаюся донизу. Не знаю чому, але злість клекоче у грудях. Швидким кроком наближаюся до автомобіля. Мар’яна бачить мене і закашлюється. Так і треба їй. Щоб знала, як палити біля мого чол… мого водія. Артем переодягнувся у білу футболку та сірі джинси. Очі приховують темні окуляри. Одразу відчиняє задні дверцята:

— Карета подана!

— Добре! До побачення, Мар’яно!

Дівчина винувато опускає голову:

— До побачення, Тетяно Вікторівно!

Я сідаю в авто, і Артем зачиняє двері. Цього разу навіть не намагається мене пристебнути. Пристібаюся сама. Він розміщується за кермом, й ми їдемо до садочка. Дорогою помічаю одну деталь й не стримуюся від запитання:

— Їхав додому переодягатися?

— Так, навіть встиг пообідати і поспати.

Я зіщулюю очі. Артем вдень ніколи не спить. Принаймні не спав. Нахиляюся вперед, тягнуся рукою до чоловіка та беру бирку від футболки у руки:

— Чому у тебе бирка на футболці?

— Забув зняти, — чоловік стискає плечима. 

Відпускаю бирку й не можу зрозуміти, чому чоловік мені бреше. Невже він й досі багатий? Не розумію, навіщо йому обманювати мене. Я відхиляюся назад й у дзеркалі уважно стежу за реакцією Артема:

— Ця футболка коштує не дешево. Дивно, що ти збанкрутілий олігарх, який працює за крихти, можеш дозволити собі таку річ.

— Я звик до якісних речей і не вмію економити. До речі, це стара футболка. Я купив її не сьогодні, просто ще не одягав.

Таке пояснення заспокоює. Мабуть, я собі нафантазувала зайве. Ми їдемо до садочка та забираємо малечу. Помічаю, що Артем час від часу поглядає на дитину. Мабуть, його ще не покинули сумніви щодо того, хто батько моєї доньки. Заїжджаємо на подвір’я. Він виходить з авто та відчиняє двері з боку Софійки, зовсім забувши про мене. Розстібає та забирає дитину з автокрісла. Я виходжу з автомобіля сама. Чоловік тримає її на руках і чомусь не відпускає:

— Познайомимося? Мене звати Артем і я тебе возитиму до садочка.

— А чому не мама? —  цікавиться моя розумниця. 

— Разом з мамою. Ми разом возитимемо, — Армадовський виправляється.

Я дивлюся на них й одразу помічаю схожість. Підходжу та забираю дитину собі на руки:

— Дякую, Артеме! Сьогодні я нікуди не їздитиму, твій робочий день закінчився. До завтра! Як завжди, о восьмій.

Забувши про граційність, швидко йду, майже біжу до дверей. Боюся, щоб чоловік знов не почав розпитувати та не сказав нічого зайвого при дитині. Так більше не може продовжуватися. Мені потрібно позбутися Артема. Доведеться щось вигадати, щоб він звільнився.

Наступного дня Артем знову пунктуальний. Чекає біля авто та широко всміхається. Від його посмішки у грудях стає гаряче. Вродливий, бажаний і… не мій. Злюся на себе. У мене, між іншим, є законний чоловік. Я вітаюся та вмощую дитину у дитяче крісло. Артем з ніжністю дивиться на нас, а я наказую собі отямитися і не розплвтися калюжкою від його погляду. Сідаю в авто, чоловік зачиняє двері. Їдемо до садочка. Віддаю дитину та прямуємо до готелю. Артем порушує тишу:

- Софія дуже гарна дитина.

- Так, мені з нею пощастило, - мимоволі всміхаюся. Зараз я навіть радію, що її справжній батько мій коханий чоловік… тобто колишній коханий, а не Дмитро.

У сумочці дзвонить мобільний телефон. Я витягую його й дивлюся на екран. Телефонує Оля, донька Дмитра від першого шлюбу. Вона лише на два роки менша за мене й ми майже подруги. Я прикладаю мобільний до вуха:

- Алло.

- Таню, виручай! Але обіцяй, що тато ні про що не дізнається.

Подаруночок для вас, промокод на книгу pLE84VGT "Дві кохані мільярдера" Еліс Кларк