Розділ 6

— Я ж тебе не запитую, як ти з простої студентки перетворилася на дружину олігарха?
— Вийшла заміж, — відповідаю не роздумуючи.
— Чому саме Дмитра обрала у супутники життя? Що ти в ньому знайшла: вроду, шарм, харизму, а може кохання? — останнє слово звучить з насмішкою, — хоча можеш не відповідати, тут все зрозуміло. Гроші.
У грудях, наче отрута, скупчується злість. У дечому Артем не помиляється. Я вийшла заміж не через кохання, а через необхідність. Не хотіла залишитися на вулиці з дитиною на руках. Ми одружилися, коли я була на восьмому місяці вагітності. Мені було страшно, а на Дмитра можна покластися. Я виплескую свій гнів:
— Ти не маєш права мене засуджувати. Навіть не уявляєш, як мені було тоді. Дмитро підкорив мене своєю турботою та добротою.
— Звісно, чого добру пропадати? Краще вийти за нього заміж.
— Ти нестерпний! — спалахую від злості, — я навіть рада, що ти збанкрутів.
— Чого ти так вирішила? — чоловік напружується та переводить погляд на дзеркало. Уважно вдивляється у мої очі, наче там знайде відповідь.
— А чому ти став водієм?
— Може хочу позлити тебе, — з його вуст зривається насмішка і я розумію — це брехня.
— Навіщо злити ту, до якої ти байдужий? — відповідаю його ж монетою та тішуся, що вдалося підловити чоловіка. Він важко видихає:
— Так, я збанкрутів. Ризикнув, вклав гроші у ризиковану справу і прогорів. Задоволена? У мене настільки погані справи, що я змушений стати водієм своєї колишньої дівчини.
Це зізнання більше схоже на крик душі. Мені стає незручно. Їдемо мовчки й кожний думає про своє. Мимоволі згадуються спільні мрії та плани. Не віриться, що зараз ми абсолютно чужі люди. Я була впевнена, що Артем — моє майбутнє, ми одружимося та житимемо разом до останнього подиху. Але не судилося.
Під'їжджаємо до готелю. Я не стримуюся та порушую тишу:
— Вибач! Насправді мені шкода, що так сталося.
— Забули, — Артем зневажливо махає рукою та виходить з авто.
Відчиняє мені двері. Я поспішно розстібаю пасок. Не хочеться, щоб його пальці знову ковзали моїми грудьми. Точніше хочеться, але не варто розбурхувати недоречні бажання, яким не судилося здійснитися. Виходжу з авто та гордовито прямую до готелю. Голос чоловіка змушує зупинитися:
— Ти надовго? О котрій тебе забрати? Чи чекати тут?
У готелі я, мабуть, буду до вечора. За час моєї відсутності назбиралося багато роботи. Не знаю, що в цей час має робити Артем. Стискаю плечима:
— Я не знаю, у мене водія ще не було. А як заведено? Ти маєш мене чекати?
Одразу обсмикую себе на пів слова. Байдуже, як заведено. Я ж хочу, щоб Артем звільнився, тому нехай чекає на спеці. І без обіду. Чоловік чомусь всміхається та дивиться з ніжністю. Цікаво, кого він побачив, що його погляд став лагідним. Розвертаюся та бачу Мар’яну, нашу адміністраторку. Вона гучно розмовляє телефоном і лається так, як не заведено висловлюватися зразковим дівчатам:
— Що ж робити?
— Мар’яно! Що сталося? — прямую до неї та забуваю про Артема.
— В одному з номерів потік кран. Викликали майстра, а він десь застряг у заторах. Кран підтікає, стіна вже здулася. Майстер каже, перекрити воду, а ми не можемо той вентиль покрутити, він наче склеївся.
— Може я спробую допомогти? — несподівано Артем пропонує свої послуги. Я суплю брови:
— Ти з водія у сантехніки перекваліфікувався?
— Ну, це гучно сказано, але гадаю покрутити вентиль я зможу, — чоловік прямує до готелю, — показуйте!
Він йде з Мар’яною, а я плентаюся позаду. Вони мило щебечуть і це мене страшенно злить. Переконую себе — мені байдуже до дівчат Артема. І вже давно. Він дорослий вільний чоловік і може спати з ким завгодно. Зрештою, у мене теж є інтим. Зрідка. І не дуже приємний. Сама не розумію коли думки про кран змінилися на інтимне життя Армадовського.
Ми заходимо до номера. На підлозі ванної кімнати мокра, а з крана бризкає вода на всі сторони. Артем підходить та намагається закрутити вентиль. Проте він вільно прокручується, а бризки не спиняються. Мар’яна нахиляється, її груди ледь не вивалюються з розкішного декольте та привертають увагу чоловіка.
— Потрібно перекрити ось тут, — тицяє на вентиль біля раковини. Я не витримую та гарчу на Мар’яну:
— Інструменти якісь є? Неси.
Дівчина киває та зникає за дверима. Бризки води настільки сильні, що досягають до мене. На сукні утворюються вологі сліди від крапель, проте я залишаюся на місці та уважно стежу за чоловіком. Його футболка мокра від води й щільно обтягує тренований торс. Ох, Артеме! Не міг за ці роки хоч трохи погладшати або взагалі заплисти жиром? Може тоді б я не пускала слинку на свого колишнього хлопця з яким поклялася не мати нічого спільного. Він нахиляється донизу, крутить показаний вентиль. Не втримується на ногах та ковзає на слизькій підлозі. Падає, зачіпаючи мене собою. Не розумію як ми опиняємося на підлозі.
Нога болить, спина мокра, Артем лежить на мені та тисне на груди. Я відчуваю його тверді м’язи, жар тіла, аромат парфумів. У животі розгорається пожежа і її не зменшує вода, яка бризкає на нас. Чоловік злегка підіймається та дихає у мої вуста. Його очі темнішають. Здається пікантна поза подобається не тільки мені, але і йому. Ой, про що я думаю? Я порядна заміжня жінка, а лежу під чоловіком з тілом грецького бога. Він наче чує мої думки, нахиляється до мене, зменшуючи відстань. Його погляд зупиняється на моїх вустах й здається Артем зараз мене поцілує.