Розділ 4

Тетяна
Я досі тремчу від пережитого. Софійка щебече та розповідає про своє, а я ніяк не можу заспокоїтися. Мені погрожують якісь бандити й Артем повернувся. Щоправда, не до мене. Не розумію чому він не відмовився від цієї роботи. Напевно чоловік зрозумів, що Софія його донька. Здогади розпалюють вогонь у тілі. До кімнати заходить Дмитро. Наливає у склянку сік:
— Ті люди, які напали на сьогодні, більше тебе не потурбують. Я все владнав.
— Владнав? — недовірливо перепитую, — як ти міг владнати все за пів години?
— Зателефонував кому треба.
— Хто ці люди?
— Справа у грошах. Великих грошах. Тобі не варто перейматися цим.
Дмитро завжди був таким. Ніколи не розповідав про свої справи. Я киваю:
— Добре, тоді немає потреби у водію.
— Наявність водія обов'язкова, — Дмитро злегка підвищує голос, — хоча б ще кілька днів. Побачимо, як буде далі.
Я розумію, що сперечатися з ним марно, так само як і щось розпитувати. Він нічого не скаже.
Ми вечеряємо і я йду вкладати дитину спати. Донька скучила за мною та не відпускає ні на крок від себе. Я підіймаюся сходами на другий поверх до дитячої. Дмитро боляче ляскає мене по сідниці:
— Чекатиму тебе у спальні. Я скучив.
Киваю та йду до кімнати. Скрізь розкидані іграшки, але зараз цей безлад мене не турбує. Попереду ніч з Дмитром. Звісно, він мій чоловік, але здається я ніколи не звикну до цього. Добре, що виконання подружнього обов’язку йому потрібно не часто. Він з’явився у моєму житті та витягнув з багнюки. Гарні залицяння, турбота, гучні зізнання. І я розтанула. Щоправда, одразу зізналася, що не кохаю його, проте Дмитро запевнив, що кохання прийде потім, а як ні, то і без нього ми будемо добре жити. Він тиснув, хотів, щоб дитина народилася у шлюбі. Недосвідчена, я погодилася й цим самим підписала собі залежність від Дмитра.
Тоді я ще не знала, який він небезпечний. Спіймавши його з коханкою, він у всьому звинуватив мене. Сказав, я недостатньо його кохаю, мало уваги й взагалі не слухаю, що він говорить, у нас немає спільних інтересів. Я хотіла розлучитися. Дмитро пригрозив забрати дитину, адже офіційно вона його. Знаючи можливості Вериновського, я не ризикнула. Тепер змушена грати роль щасливої дружини й почуваюся так, наче потрапила у капкан.
Мию дитину у ванній та миюся сама. Лягаю з донькою у ліжко, розповідаю казки. Вона засинає, але я не поспішаю йти до спальні. Лежу, дивлячись у стелю. Мимоволі пригадую стосунки з Артемом. До нього я летіла на крилах кохання й навіть не помічала його фальшу. Юна, сліпа від кохання, вірила кожному слову.
Дмитро зцілив серце, адже перший рік ми жили відносно добре. Хоча й зараз він не погано ставиться. Відкрив мені власний готель. Я одноосібно керую ним й він приносить прибуток. Завжди виконує усі мої забаганки, єдине, що від мене вимагається – картинка ідеальної сім’ї, покора та заплющувати очі на його коханок. Це явно не те життя, про яке я мріяла, проте зараз не можу щось змінити. Почуваюся птахою у золотій клітці.
Не помічаю, як провалююся в сон. Прокидаюся серед ночі. Тихо встаю та йду до спальні. Дмитро спить, я лягаю біля нього. Засинаю під гучне хропіння. Крізь сон відчуваю на собі грубі дотики. Прокидаюся й розумію, що вже ранок. Дмитро долонями окреслює моє тіло. Нависає над мною та дмухає у вухо:
— Вчора поки ти прийшла я вже заснув.
— Знаю, пробач. Софійка не хотіла спати, довелося довго її вкладати.
— Нічого, надолужимо пізніше. Я на роботу, — цілує у щічку та підіймається з ліжка.
Дивлюся на годинник і розумію – час прокидатися. Дві хвилини до дзвінка. Швидко збираюся на роботу. Мені потрібно навідатися у готель і глянути, як йдуть справи. Згадую, що сьогодні мене везе Артем. Мимоволі рука тягнеться до короткої сукні. Одягаюся та наношу макіяж, роблю зачіску. Задоволена своїм виглядом, йду до дитячої. Бужу дитину та збираю її до садочка. Роблю кашу й ми швидко снідаємо.
Виходимо на подвір’я. Артем стоїть біля автомобіля та протирає дзеркало. Якби сама не побачила, то ніколи б не повірила. Армадовський мій особистий водій. Мабуть, щось у нього сталося й він втратив всі гроші, а його батько – бізнес. Досі боюся, що він запідозрить правду щодо дитини. Намагаюся цього не показувати й широко всміхаюся:
— Це рідкісне явище. Не кожного дня можна побачити як ти витираєш дзеркала.
— І у мене добре виходить. Привіт!
Розвертається й безсоромно ковзає поглядом моїми ніжками, окреслює талію, груди, ключиці та зупиняється на моїх вустах. В його очах спалахує знайомий вогник і я знаю, що він означає. Моє самолюбство тішиться та купається у променях слави. Артем хоче мене! Не даремно стільки часу просиділа перед дзеркалом. Тримаючи доньку за руку, ми йдемо до авто:
— Привіт! Потрібно відвезти Софійку в садочок, а потім мене на роботу. Впораєшся?
— Ти працюєш? — чоловік не приховує здивування.
— Керую власним готелем. Дмитро повністю довірив його мені й не вмішується у готельні справи. Встанови, будь ласка, дитяче крісло. Воно в гаражі.
Артем швидко порається із завданням. Ми вчасно приїжджаємо до приватного садочка, котрий ховається за високим парканом. Передаю дитину виховательці та виходжу за хвіртку. Одразу наштовхуюся на Артема. Він стоїть перед мною і навіть не думає відступати. Його очі горять злістю, а я не розумію цього причину. Робить крок до мене. Я відступаю. Спиною торкаюся цегляного паркану. Чоловік розводить свої руки та кладе по обидва боки від мене. Я почуваюся затиснутою у пасці. Його близькість дурманить, аромат знайомих парфумів п’янить, а звабливі вуста манять до себе. Позбавляючись від чарів чоловіка, хитаю головою:
— Артеме, ти чого?
— Софія моя донька? І не смій мені брехати.
Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги талановитої Кейтрін Шкроб "Шляхетний екскорт" TwN0EhbK