Розділ 3

Артем
Я і сам знаю, що мене ніхто не наймав. Побачивши сьогодні Таню в аеропорту, я був вражений. Зі скромної невинної дівчини вона перетворилася на справжню бізнес-леді. Костюм підкреслював її принади: округлі груди, стрункі ніжки, звабливі губки. Її врода манила мене як і колись, проте варто згадати причину нашого розставання як венами пробіглася злість.
Таня помилково прийняла мене за свого водія. Я вирішив їй підіграти. Самому стало цікаво наскільки далеко все зайде і коли викриється мій обман. Найголовніше – автомобіль відчинений, ключі у замку. Де подівся горе-водій я й гадки не мав. Моя гра ускладнилася з появою бандитів. Страх за Таню змусив імпровізувати. Дивлячись на її чоловіка я розумію – він не захистить. Не розумію як Таня могла спокуситися на його гроші.
Переконую себе, мене не цікавить, що відбувається з Танею, але погляд зупиняється на її доньці. Щось тьохнуло у серці. Небезпека загрожує і їй. А ще дитина дуже нагадує мою маму на дитячих фото. Ні, Таня не могла так вчинити зі мною? Чи могла? Нагуляла собі дитину, а мені в голову лізуть різні думки. Потім розберуся, зараз головне продовжити свою гру, поки усе не з’ясую. Я вигадую на ходу:
- Друг попросив його підмінити. У нього виникли термінові справи.
- А може тебе підіслав Грінчевський? – чоловік підвищує тон розмови, а я навіть не уявляю про кого він говорить. Я стискаю плечима:
- Я врятував вашу дружину. За це, ви маєте бути як мінімум мені вдячні. Не хвилюйтеся, винагороди не вимагаю, це мої справи з…, - на мить запинаюся, бо не знаю, як звуть того водія. Зрештою вигадую на ходу, - з Кульчиком. Він мій друг дитинства і я не міг йому відмовити.
- Який ще Кульчик? Я наймав Стаса, - Дмитро недовірливо супить брови. Нарешті я знаю ім’я водія і брешу далі:
- Так це він і є. У нього кличка така – Кульчик. У школі він пробив собі вухо і носив сережку. Отак ця кличка і прижилася. Я – Артем, - нахабнію та подаю руку. Дмитро тисне її:
- Дякую, що врятували мою дружину. Я вас наймаю. Умови ті ж, які я пропонував Стасу.
Несподівано для себе я отримав непотрібну роботу. Хочеться відмовитися і припинити цей фарс, але… сині очі Тані дивляться на мене з обожнюванням, як на справжнього героя. Чорт! Ну, чому вона й досі така вродлива? Своєю вродою шматує серце й змушує злість, котра роками наростала у серці, танути. Дівчина притискає до себе доньку і я ловлю певну схожість з собою. Або мені просто хочеться у це вірити. Поки все не з’ясую вирішую прийняти пропозицію:
- Добре, я згодний.
- А я ні! – у розмову втручається Таня, - я не хочу, щоб він був моїм водієм.
- Це для твоєї безпеки й не обговорюється. Йди до будинку, - суворий тон Дмитра змушує мене насторожитися.
Таня важко зітхає та прямує до маєтку. Вона не сказала ні слова мені на прощання. Забрала дитину з-перед моїх очей, а я дивуюся її покорі. Дмитро зневажливо махає рукою:
- Жінки, що з них візьмеш. Сьогодні Тетяна не потребує твоїх послуг. Приїдеш вранці о восьмій.
- Добре, я підготую машину.
Чоловік киває та йде до будинку. Я користуюся його відсутністю, переглядаю кадри з відеореєстратора. Цей тугодум навіть не здогадався глянути на нападників. Або він і так знає, хто це. Помічаю номер авто й швидко записую. Викликаю таксі та телефоную Володі:
- З’ясуй кому належить авто з номерами, які я тобі зараз надішлю. Дістань відео з аеропорту і дізнайся, що сталося з водієм авто, на якому я поїхав. А ще мені потрібне повне досьє на Тетяну Лозирську, це її дівоче прізвище, та на її чоловіка, а особливо дитину. Коли й де народилася донька тощо.
Володя все виконує бездоганно, тому я у ньому впевнений. Ну, Танька, якщо приховала від мене дитину, то начувайся. Я кохав її. Кохав як нікого до і після неї. Ця дівка засіла глибоко у серці і я ніяк не можу її звідти вирвати. Кожну жінку порівнюю з нею, і кожна недотягує. Їду в офіс та заходжу до свого кабінету. Секретарка заносить прохолодний лимонад і я сідаю на крісло. Перевага працювати у власній фірмі така, що ти завжди можеш спізнитися або взагалі не прийти.
Після обіду Володя заводить до кабінету хлопця спортивної тілобудови. Його м’язи щільно обтягує футболка й здається ось-ось трісне на ньому. Лисина додає брутальності, а зелені очі дивляться зверхньо. Все псує блідність обличчя. Здається, хтось присипав його крейдою. Володя пояснює:
— Це Стас. В аеропорту йому стало зле від спеки. Він втратив свідомість. Поки йому надавали допомогу, ви поїхали на тому авто. Стас боявся зізнатися господарю й заявив у поліцію про викрадення. Не хвилюйтеся, він забрав заяву.
- Добре, - задоволено киваю, - отже, Стас. Поки ти відпочив я працював за тебе. Тепер Дмитро вважає, що ми давні друзі і я тебе підміняв. Не варто йому знати правди, адже фактично у тебе викрали його авто. За своє мовчання отримаєш щедру винагороду. Тепер ми обоє працюємо на Дмитра. Ти їдеш тільки тоді, коли я не зможу. Все зрозуміло?
Стас не поспішає відповідати. Переводить погляд на Володю. Той показує кулак і хлопець киває. Уточнивши деталі, відпускаю качка. Володя кладе теку на стіл:
- Тут інфа, яку ви просили.
-Добре, дякую! Можеш іти.
Чоловік виходить за двері, а я відкриваю теку. Перебираю папірці й знаходжу те, що цікавить мене найбільше. Вериновська Софія Дмитрівна, народжена у законному шлюбі. Дивлюся на дату народження і мене кидає в жар. Софія або моя донька, або Тетяна мені зрадила, коли ми зустрічалися.