Розділ 3

Артем

Я і сам знаю, що мене ніхто не наймав. Побачивши сьогодні Таню в аеропорту, я був вражений. Зі скромної невинної дівчини вона перетворилася на справжню бізнес леді. Костюм підкреслював її принади: округлі груди, стрункі ніжки, звабливі губки. Її врода манила мене, як і колись, проте варто згадати причину нашого розставання, як венами пробіглася злість.

Таня помилково прийняла мене за свого водія. Я вирішив їй підіграти. Самому стало цікаво, наскільки далеко все зайде і коли викриється мій обман. Найголовніше – автомобіль відчинений, ключі у замку. Де подівся горе-водій я й гадки не мав. Моя гра ускладнилася з появою бандитів. Страх за Таню змусив імпровізувати. Дивлячись на її чоловіка, я розумію – він не захистить. Не розумію, як Таня могла спокуситися на його гроші.

Переконую себе: мене не цікавить, що відбувається з Танею, але погляд зупиняється на її доньці. Щось тьохнуло у серці. Небезпека загрожує і їй. А ще дитина дуже нагадує мою маму на дитячих фото. Ні, Таня не могла так вчинити зі мною? Чи могла? Нагуляла собі дитину, а мені в голову лізуть різні думки. Потім розберуся, зараз головне продовжити свою гру, поки усе не з’ясую. Я вигадую на ходу:

- Друг попросив його підмінити. У нього виникли термінові справи.

- А може, тебе підіслав Грінчевський? – чоловік підвищує тон розмови, а я навіть не уявляю про кого він говорить. Я стискаю плечима:

- Я врятував вашу дружину. За це ви маєте бути як мінімум мені вдячні. Не хвилюйтеся, винагороди не вимагаю, це мої справи з… - на мить запинаюся, бо не знаю, як звуть того водія. Зрештою, вигадую на ходу, - з Кульчиком. Він мій друг дитинства і я не міг йому відмовити.

- Який ще Кульчик? Я наймав Стаса, - Дмитро недовірливо супить брови. Нарешті я знаю ім’я водія і брешу далі:

- Так це він і є. У нього кличка така – Кульчик. У школі він пробив собі вухо і носив сережку. Отак ця кличка і прижилася. Я – Артем, - нахабнію та подаю руку. Дмитро тисне її:

- Дякую, що врятували мою дружину. Я вас наймаю. Умови ті ж, які я пропонував Стасу.

Несподівано для себе я отримав непотрібну роботу. Хочеться відмовитися і припинити цей фарс, але… сині очі Тані дивляться на мене з обожнюванням, як на справжнього героя. Чорт! Ну, чому вона й досі така вродлива? Своєю вродою шматує серце й змушує злість, котра роками наростала у серці, танути. Дівчина притискає до себе доньку, і я ловлю певну схожість з собою. Або мені просто хочеться у це вірити. Поки все не з’ясую, вирішую прийняти пропозицію:

- Добре, я згодний.

- А я ні! – у розмову втручається Таня, - я не хочу, щоб він був моїм водієм.

- Це для твоєї безпеки і не обговорюється. Йди до будинку, - суворий тон Дмитра змушує мене насторожитися.

Таня важко зітхає та прямує до маєтку. Вона не сказала ні слова мені на прощання. Забрала дитину з-перед моїх очей, а я дивуюся її покорі. Дмитро зневажливо махає рукою:

- Жінки, що з них візьмеш. Сьогодні Тетяна не потребує твоїх послуг. Приїдеш вранці о восьмій.

- Добре, я підготую машину.

Чоловік киває та йде до будинку. Я користуюся його відсутністю, переглядаю кадри з відеореєстратора. Цей тугодум навіть не здогадався глянути на нападників. Або він і так знає, хто це. Помічаю номер авто й швидко записую. Викликаю таксі та телефоную Володі:

- З’ясуй, кому належить авто з номерами, які я тобі зараз надішлю. Дістань відео з аеропорту і дізнайся, що сталося з водієм авто, на якому я поїхав. А ще мені потрібне повне досьє на Тетяну Лозирську, це її дівоче прізвище, та на її чоловіка, а особливо дитину. Коли і де народилася донька тощо.

Володя все виконує бездоганно, тому я у ньому впевнений. Ну, Танька, якщо приховала від мене дитину, то начувайся. Я кохав її. Кохав як нікого до і після неї. Ця дівка засіла глибоко у  серці, й я ніяк не можу її звідти вирвати. Кожну жінку порівнюю з нею, і кожна недотягує. Їду в офіс та заходжу до свого кабінету. Секретарка заносить прохолодний лимонад, і я сідаю на крісло. Перевага працювати у власній фірмі така, що ти завжди можеш спізнитися або взагалі не прийти.

Після обіду Володя заводить до кабінету хлопця спортивної тілобудови. Його м’язи щільно обтягує футболка й, здається, ось-ось трісне на ньому. Лисина додає брутальності, а зелені очі дивляться зверхньо. Все псує блідість обличчя. Здається, хтось присипав його крейдою. Володя пояснює:

— Це Стас. В аеропорту йому стало зле від спеки. Він втратив свідомість. Поки йому надавали допомогу, ви поїхали на тому авто. Стас боявся зізнатися господарю й заявив у поліцію про викрадення. Не хвилюйтеся, він забрав заяву.

- Добре, - задоволено киваю. - Отже, Стас. Поки ти відпочивав, я працював за тебе. Тепер Дмитро вважає, що ми давні друзі й я тебе підміняв. Не варто йому знати правду, адже, фактично, у тебе викрали його авто. За своє мовчання отримаєш щедру винагороду. Тепер ми обоє працюємо на Дмитра. Ти їдеш тільки тоді, коли я не зможу. Все зрозуміло?

 Стас не поспішає відповідати. Переводить погляд на Володю. Той показує кулак – і хлопець киває. Уточнивши деталі, відпускаю качка. Володя кладе теку на стіл:

- Тут інфа, яку ви просили.

-Добре, дякую! Можеш іти.