Глава 31

Останні дні я сама не своя. Мені постійно щось ввижається, ця параноя перейшла усі межі. 

– Доню, ти сьогодні сама не своя. Що з тобою відбувається? – запитує мама, яка приїхала сьогодні погостювати. 

Дивлюсь не неї та Еміра, якого вона тримає на руках. 

Мені хочеться розповісти їй всю правду, але як тільки я намагаюсь відкрити рот, аби почати говорити, у моєму горлі все ніби стає клубком. Це дуже важко. 

Відкритися!

Коли я вирішила розповісти Стасу, це здавалось неможливим, але я це зробила. А тепер я повинна те ж саме зробити зі своєю сім’єю. Так, я знаю що вони зрозуміють, вони підтримують, не відвернуться, тому що я знаю їх. 

Я знаю своїх батьків, я знаю своїх сестер. 

Проте я боюсь реакції на той факт, що я так довго приховувала правду. Адже спочатку цілий рік мовчала нібито про свою вагітність, а тепер теж не повністю відкрилась. Я познайомила їх з Еміром, як зі своїм сином та як з їхнім рідним внуком. 

І тепер ця правда може зіпсувати між нами стосунки. І це не через те, що я якось їх образила, а через те, що вирішили приховати від них такий важливий факт. 

– Надто багато всього відбувається, – тихо відповідаю мамі на її запитання, продовжуючи писати статтю, за яку взялася годину тому.

Те, що я працюю дистанційно, не знімає з мене відповідальність щодо обсягу роботи. Якщо я хочу стати професіоналом і отримувати за це відповідну заробітну плату, аби забезпечувати свого сина, то я повинна працювати не покладаючи рук. А коли це діло приносить мені ще й задоволення я взагалі щаслива. 

– Я чула від Каті що ти зустрічалася зі Стасом, – промовляє мама спокійним тоном. Саме так вона робить завжди: не засуджує, не кричить про те, що я роблю якусь помилку. 

Вона завжди все сприймає спокійно, адже сама завжди переконувала мене в тому, що якщо я повинна вчинити так чи інакше, то ніхто мені не завадить. 

– Так ми начебто знову разом. В будь-якому випадку ми вирішили спробувати все з початку, – промовляю, і тільки потім розумію, що знову ляпнула не подумавши. Мама ж знає лише про те, що я і Маркус одружені. Вона гадає, що Емір наш син. 

Щойно я думала про те, як правильно вчинити, і за долю секунди сама ж все зіпсувала. 

– Тобто… тобто разом? А Маркус, він… Та що відбувається? – запитує мама, сідаючи поруч зі мною. 

Тепер приховувати щось немає ніякого сенсу. Я повинна відкритись, так само як відкрилась Олі й так, як відкрилась Стасові. Я впевнена, що мама потім розповість все татові та дівчатам, але зараз я повинна взяти всю волю в кулак і нарешті розірвати це коло брехні й обману. 

Саме тому я починаю говорити про все. 

Про Еліну. Про те, як проходив процес усиновлення Еміра і про те, що тепер відбувається в нашому житті.  

Тому я й кажу також про ніби «дідуся» мого хлопчика, і про те, що Стас дуже сильно допомагає мені. 

Зізнаюсь, що я знову відчула себе по-справжньому щасливою тут, на нашій Батьківщині. 

Мама слухає, нічого не говоривши при цьому. Дуже уважно слухає. 

– Я навіть не знаю, що повинна сказати тобі. Чи є моя вина в тому, що доня проживає таку важку долю? – ніби в якусь пустоту запитує мама. Раптом буря емоцій накриває мене, і я відчуваю весь біль найближчої людини у світі. 

– Ні, мамо, – тихо відповідаю на її, здавалось би, німе запитання. Кладу свою долоньку на мамину і легенько стискаю. – Я повинна була пройти через це, аби стати тією, ким являюсь зараз. Мамою. 

Гірко посміхаюсь, адже знаю як їй важко зараз. Усвідомлення того, що рідна дитина замовчала таку важливу деталь. 

– Мені так шкода, що я не була поруч весь цей час.

– Ти завжди була поруч, – промовляю, даруючи свою посмішку. 

– А Маркус? – запитує, а я лише щільно заплющую очі, аби зібратись думками. 

– Він дуже допоміг мені. Мій найкращий друг, і та опора, яку я так потребувала, коли померла Еліна. 

– Моя маленька сильна донечка, – промовляє мама, і міцно обіймає мене. 

Ці обійми здатні вилікувати будь-який біль!

Мама ще годину сидить зі мною, а потім поспішає додому. Я проводжаю її та починаю готувати вечерю. 

Стас обіцяв прийти, тому я вирішила здивувати його своїми кулінарними «шедеврами». Не та, що я не вмію готувати, але частенько буває так, що все закінчується плачевно. 

Загалом вечір минає добре. Близько восьмої години вечора Стас приїжджає і ми разом вечеряємо.  

Він смакує салат та печену картоплю із м’ясом, яку я приготувала, і начебто йому все подобається. А потім чоловік, як зазвичай щовечора, бавиться з Еміром і сам вкладає його спати. Після цього всього ми сідаємо у вітальні перед телевізором. 

Спочатку просто розмовляючи про все на світі, а потім дивимося якийсь фільм. 

Відверто кажучи, мені добре поруч з цим чоловіком. Я відчуваю себе захищеною. 

Але все ж таки є те, що так непокоїть мене, і я ніяк не можу викинути дурні думки з голови.