Глава 29

Лише у квартирі в мене виходить перевести подих. Руки й далі тремтять, а серце шалено стукотить. Якась маячня відбувається, і це мене лякає. 

Емір і далі спить, що мене дуже радує. Мені потрібно взяти себе в руки та заспокоїтись, аби спокійно поводити. Ще не вистачало аби син злякався, побачивши мій приступ. 

Минає близько години, а я і досі стою біля вікна, спостерігаючи за всіма, хто заходить в наш під’їзд. А що як той чоловік вирішить заявитись до нас додому? Що я робитиму тоді?

Уявлення не маю скільки минуло часу, але з цього трансу мене витягнув Емір, який почав плакати. 

Синочок нарешті прокинувся і голодний, тому я повинна взяти себе в руки аби не лякати його своєю дивною поведінкою. 

Близько години в мене йде на те, аби переодягнути Еміра. 

Годую, купаю його і, сівши біля нього на ліжко, нарешті просто думаю про те, що ж повинна робити далі. 

Я не знаю як я повинна вчинити. Якщо той чоловік сказав правду, і він дійсно являється батьком Еліни, то я не маю права забороняти йому бачитись із внуком. 

Але його наміри, його слова лякають мене. Я не хочу аби Емір потрапив у пастку багатих людей, які мають гроші та цими ж грошима хочуть купити любов. 

В одну мить, саме тоді коли я просто вкотре випадаю із реальності та знову з головою поринаю у свої думки, хтось наполегливо стукає у двері. 

Мені стає дуже лячно, але я все-таки підходжу до дверей і заглядаю у вічко. Як тільки бачу те, що переді мною стоїть Стас – з полегшенням видихаю. 

Швидко відчиняю двері й Стас, нічого не питаючи, просто заходить всередину. 

– Все гаразд? – запитує так, ніби бачить мене наскрізь. 

– Так-так, я просто… –  починаю тараторити, тому що просто не можу зліпити декілька слів докупи. 

– Лано, заспокойся, – спокійно промовляє, торкаючись мого підборіддя. Цей рух змушує заглянути у вічі чоловіку. – Що сталось? Щось з Еміром?

– Ні! – промовляю надто емоційно. – З ним все добре, просто… 

– Ходімо присядемо, – пропонує Стас і я коротко киваю. 

Ми проходимо у вітальню, і поки Стас робить нам чай, я прямую по сина. Не хочу аби він зараз залишався сам хоча б на хвилину. Дивно, але я боюсь, що в одну мить він просто кудись зникне. Це ж неможливо?

Коли повертаюсь, на столику вже стоять два горнятка ароматного чаю. Це саме те, що зараз потрібно. 

Кладу сина в маленьку колиску і сідаю поруч, біля Стаса. Він декілька секунд дивиться на Еміра, а потім різко встає та прямує до нього. Торкається пальцем його долоні, і син відразу ж хапається за нього, наче за рятівний жилет. 

Вони так швидко знайшли спільну мову, хоч і бачились лише декілька разів. 

Хвилин десять йде на те, аби хлопці просто ось так «поспілкуватись». 

Після цього Стас прямує до мене. 

Аби не виглядати такою розчавленою я беру в руки горнятко з чаєм і намагаюсь сховати очі за цією чашкою. Маячня ж!

– Що відбувається? Я ж бачу те, що ти сама не своя, – запитує Стас, а я лише важко видихаю. 

Ну не можу ж я просто вивалити йому те, що з’явився дідусь мого сина, який мені не рідний. Як він відреагує на це? Кричатиме? 

Я не готова до ще одного скандалу, але й брехати не маю сили. Надто багато брехні було в моєму житті, тож більше я так не хочу. 

– Чому ти приїхав? – намагаюсь зіскочити з теми, яка не дуже й то приємна для мене. Точніше сказати – нестерпна. 

– Хотів побачити, – зізнається, не відводячи погляду від мене. – Я хочу знати все, Лано. 

– Гаразд, – промовляю. 

Я не готова відкритись, але повинна це зробити. Якщо Еміру щось загрожує, то я повинна зробити все, аби захистити його. Самій мені це зробити буде важко, а Маркус далеко. 

Хоча…

Кого я намагаюсь обманути? Я ж сама хочу, аби Стас був поруч і допомагав. 

– Сьогодні в парку я зустрілась з чоловіком. Він був дуже дивним, і лякав мене, – починаю розповідь, і при згадці про цього чоловіка мене аж кривить. – Загалом, виявилось що цей чоловік дідусь Еміра. 

– Стоп. Що? – запитує Стас, витріщаючи на мене очі. – Тобто батько твого чоловіка? 

– Ні, – різко випалюю. – Він хоче забрати мого сина. Що мені робити? Я ж не зможу жити без нього. 

– Хто цей чоловік, Лано? Якщо він не батько твого чоловіка, то як може бути дідусем Еміра? – запитує Стас, який знаходиться в повній розгубленості. Так, ситуація просто жахлива. 

– Він батько Еліни, – заявляю. 

– Круто! – різко, і якось нервово, випалює чоловік. – А хто така Еліна? 

– Вона… – беру всю свою хоробрість в кулак, аби відкрити правду. – Вона мама Еміра. 

– Що? – Стас різко зривається з місця, і я встаю слід за ним. 

Декілька хвилин ми просто дивимось один на одного, не маючи сили й слова промовити.