Глава 27

Неймовірно, як все може змінитись в одну мить. Перевернутись з ніг на голову, а ти навіть й не помітиш цього.

В мить ти стоїш на краю обриву, спостерігаючи за пейзажем. А в іншу мить… летиш з цього ж обриву. Тільки стоїть питання.

Ти сам впав, чи тебе штовхнули з нього?

Постійний біг за чимось досконало-нереальним ламає нас. Біжучи за звичними стандартами ми втрачаємо ту тонку нитку, що з'єднує нас із таким бажаним щастям.

Адже воно поруч… Завжди!

Варто відкрити очі й ви точно його побачите. Протягнеш руку – відчуєш його. Тут все просто, варто лише захотіти.

Ми зі Стасом говорили ще довго… Спочатку було важко, але потім якось налагодилось. Він відкрився з іншої, зовсім невідомої сторони. Став таким мужнім і зрілим. Розповів про брата. 

Так, слухати було важко, згадуючи те, через що пройшла молодша сестра, але це не було варто втрати наших стосунків. Я б зрозуміла, і точно відмежувала чуже горе від кохання.

Додому Стас привіз мене близько десятої вечора. Більше не було жодних поцілунків, чи інших дотиків. Він боявся злякати мене, а я боялась що знову зроблю помилку. Треба все обдумати, сотню разів, аби не впасти в ту саму яму. 

Зранку я написала Тані з пропозицією аби ми зустрілись. Я хочу в неї запитати дещо, точніше навіть не так – зрозуміти, чому вона не сказала мені відразу правду. 

Минуло не так багато часу, як я вже сиджу за столиком в одному з кафе. 

– Привіт Маланко, – чую голос Тані, яка вже сідає навпроти мене. Молодша сестра виглядає такою радісною, її усмішка таке щаслива, що в одну секунду мені навіть не хочеться псувати все цією дурною, але такою потрібною розмовою. 

– Привіт, – промовляю, роблячи ковток кави, що вже стоїть на столику.

– Це що за терміновість така? Ми ж могли зустрітися ввечері всі разом, дочекавшись на Катю, – промовляє Таня, а я не знаю що відповісти. І як почати розмову я теж не знаю, тому що надто важко підіймати те, що болить їй весь час. 

– Я хочу поговорити саме з тобою, але зовсім не знаю як почати цю розмову, – відверто заявляю, і бачу те, як обличчя сестри змінюється. 

Вона зацікавлена чи, можливо, шокована тим, що ця розмова буде надто важливою і надто серйозною. Навіть складною!

– Ти зуміла мене заінтригувати, – промовляє сестра, а я посміхаюсь. 

– Таню, вчора я зустрілась зі Стасом, – починаю розповідати все відразу, не тягнувши кота за хвіст. 

Молодша сестра відразу змінюється в обличчі. Вона серйознішає.

– І що далі? Мені потрібно почути вашу історію? – запитує коротко. 

– Він розповів мені те, чому покинув рік тому.

– І що ж такого важливого він тобі сказав? – хмикає Таня. – Те, що така у нього була натура? – запитує сестра, наче насміхається, а я лише хмурюсь. 

– Він розповів мені про те, що його брат являється батьком Марійки, – відкриваю всі карти відразу і б’ю в найболючіше. Я не хочу цього робити, але я не можу стримати цю правду у своїй голові, я повинна це проговорити. Як проговорила вчора зі Стасом, такі сьогодні проговорю з Танею.

– Ого, – коротко промовляє сестра. – Чесно зізнаюсь, що я не думала що це колись відкриється. 

– Так, я теж, – зізнаюсь. – Але знаєш, саме через цю причину, рік тому, хлопець, якого я кохала понад усе на світі, покинув мене, – голос починає тремтіти, але не через сльози. Говорити про це боляче, бо я розумію як безглуздо втратила одну з найдорожчих людей на землі. – Через те, що дізнався про те, що його старший брат жорстоко покинув мою молодшу сестру. Він боявся, що рано чи пізно правда спливе і я покину його через те, що його сім'я зруйнувала життя моїй сестрі.

– Що я повинна тобі сказати? Ти відразу бачили моє ставлення до Стаса, я тобі казала про те, що не зможу прийняти його, – знову удар, який я насилу витримую. – І це не через те, що він із тієї сім'ї, а через те, що він дуже сильно схожий на нього. Той темперамент, його аура так і кричали: «Я Рожен, подивіться – це я брат Івана», і це не просто горіло в його очах, я так відчувала, й це настільки було нестерпно, – Таня починає тремтіти, а руки нервово тягнуться до горнятка з кавою. А я гадки не мою, що повинна зараз сказати. Я розумію її, але не розумію чому через їхні проблеми страждати повинна була саме я.

Я втратила цілий рік! Жила у постійному звинувачувані у всьому себе, і навіть не розуміла, навіть уявити не могла, що правда така абсурдна. Він покинув мене через мою сестру!

Так, його брат наробив помилок, але я не винна в тому, що відбулось між двома іншими людьми.

Наша з Танею мовчанка затягнулась надовго.  Кожен з нас думав про щось своє, неспромога зрозуміти одна одну.

Я не знала, що вона ще сказати, біль настільки сильно засів в моєму серці, що мені хотілося вити від цього.

– Вибач Лано, – тихо промовляє Таня. – Справді вибач. Я дуже хотіла його прийняти, але тоді не могла. Це надто важко, надто боляче, надто… Просто надто! Я тільки зараз нарешті наче вилікувались від того жахливого кохання, як ти теж закохалась. І це просто якийсь жарт долі, що ті, кого вибрало наше серце – брати, – Таня промовляє все так, що я починаю розуміти її. Вона страждала ще дужче за мене! – Меланко, я розуміла те, що твій Стас не повинен точно бути таким же як і брат, але я боялась що він теж зробить тобі боляче. Я не знаю, чому ми повинні стільки страждати.