Глава 25

Меланія

Минув тиждень після того, як Стас дізнався… точніше не так! Прийняв правду, про яку я йому так відчайдушно кричала. 

Він зник з усіх радарів, і це трохи напружувало мене. Чи хотіла я аби він миготів поруч? 

Скоріше так, ніж ні!

Він в моєму ДНК, і це ніщо змінити не в силі. Це дратує, але викинути з серця цього чоловіка практично неможливо. Постійно прокручую в голові його слова про те, що він не може зараз все розповісти та ще дужче починаю злитись. 

Що такого він не може сказати, що вирішив покинути мене. Невже легше жити без мене, аніж просто відкритись? Маячня ж!

Маркус, після повернення, відразу розкусив мене. Спочатку він злився, що я не відкрилась відразу, але після розмови чоловік зрозумів і підтримав. 

Його просте: «Ти впораєшся!» краще за будь-які ліки. 

Вчора вийшло інтерв’ю зі Стасом, яке викликало масу позитивних емоцій, переважно в жіночої аудиторії. Ще б пак, такий красень! Бос почав так мене розхвалювати, що, боюсь, моя самооцінка впаде ще не скоро. 

Робота дуже сильно допомагає мені тримати себе в руках. Це те, що дає змогу відірватися від повсякденного і з головою поринути в те, що справді мені до вподоби. 

А ще щось дивне почало відбуватись. Все частіше я ловлю себе на думці що щось не так. Не знаю що саме, але відчуваю себе жахливо. Наче я не в безпеці. А що ще гірше, я відчуваю що Емір не в безпеці. 

Постійне хвилювання, адже відчуття що хтось стежить за мною не залишає. Я навіть з Маркусом про це говорила, та чоловік просто заспокоїв мене і все. Ну а що він міг сказати?

Він не з тих чоловіків, хто відразу, наче лицар, помчить махати кулаками, аби мені було добре. І я навіть не знаю погано це чи навпаки!

Коротко кажучи, весь тиждень минув спокійно. 

Я проводила багато часу з Еміром, і це дійсно просто прекрасно. До речі, батьки дуже часто навідувались до нас. Майже щодня! Вони дуже полюбили сина, і, дивлячись на те, як вони радіють, коли приходять до нас, я так боюся зіпсувати все правдою. Адже, рано чи пізно, мені прийдеться зізнатись їм, що я не являюсь біологічною мамою для цього хлопчика.  Проте, я щиро надіюсь на те, що їхня любов від цього не зміниться, і вони любитимуть його так сильно, як люблю його я. 

Усвідомлення того, що рано чи пізно в мене з’явиться своя сім’я… Хоча про яку сім’ю я говорю? Емір моя сім’я! Він той, кого я люблю більше свого життя. 

Так, можливо, колись в мене буде дитина. Моя дитина, моя кров, але я не зможу якось виділяти її, адже Емір… Він перший з ким я відчула смак материнства і мою любов до нього непохитне ніщо і ніхто. 

– Ти весь день літаєш у своїх думках, – вириває з роздумів мене Оля. Ми буквально тридцять хвилин тому вийшли з нею не прогулянку з Еміром. Спочатку говорили про все, а потім до неї зателефонував Влад, і, відповідно, наша мовчанка трішки затягнулась поки вона розмовляла з ним.

– Так, вибач. Я знаю, – винувато промовляю, кидаючи швидкий погляд на подругу. – Просто стільки всього навалилася, що я ніяк не можу зібратися думками, – трохи невпевнено відповідаю, адже якби вона знала хоча б половину з того про що я думаю і що відчуваю. 

Говорити надто важко, хоч я й знаю що поруч з нею я ніколи не лишусь непочутою. Вона підтримає навіть тоді, коли важко зрозуміти. 

– Мілко, я ж знайома з тобою не один рік, і бачу тебе просто наскрізь. Знай, ти можеш довіритись мені, можеш відкритись, – щиро промовляє Оля. – Ти повинна розуміти, що я завжди буду поруч, – тепло заявляє подруга, торкаючись моєї руки. Ти не будеш одна, поки я живу. 

Її підтримка завжди була чимось надзвичайним для мене. Вона назавжди залишиться для мене найкращою подругою, майже сестрою. Хоч і не кровною!

– Мілко, ти не образишся,  якщо я зараз піду? – запитує Оля, вмикаючи свій режим «я милий котик». – Просто сьогодні приїжджають батьки Влада та у нас щось типу сімейної вечері. Я дуже хвилююся і хочу аби пройшло все в найкращому вигляді, тому зараз біжу по продукти та готувати вечерю, – Оля відразу червоніє і виглядає такою милою. По її схвильованому голосу я відразу зрозуміла наскільки це важливо для неї. 

– Так-так, звісно біжи. Все гаразд, ми та так скоро будемо повертатись додому, – запевняю. – А вам гарно повеселитись сьогодні, – кажу, підморгуючи подрузі, від чого вона ще більше ніяковіє. – Не хвилюйся тільки, адже ти прекрасна і чудова дівчина і батьки Влада це теж побачать. 

– Дякую тобі. Твоя підтримка завжди творила дива, – промовляє, міцно обіймаючи мене. – Тоді зідзвонимось завтра зранку, – каже подруга і прямує в протилежну сторону. 

Ну що ж! Ми з Еміром знову залишилися у двох!

Я знову присвячую весь час для того аби подумати, проаналізувати все, що відбулося і зробити певні висновки.

Надто багато відбулось, надто багато я пережила аби так просто запустити своє життя нанівець.

Я хочу бути щасливою!

Я хочу зробити щасливим Еміра!

І для цього потрібно в першу чергу змінити своє життя….