Глава 19

Час надто швидко летить, а я нічого не можу з цим вдіяти. 

Дуже хочеться відтягнути момент істини, аби зібратись до купи. А краще було б, якби це все відбулось в іншому житті. 

Не те, що я боюсь чогось. Просто відчуваю, що цей день зламає не лише Стаса. Мені душно, коли поруч цей чоловік. Дихати стає нестерпно важко, а бажання торкнутись його настільки сильне, що, здається, здатне звести з розуму. 

Не одразу, але помічаю те, що Стас не зводить з мене погляду. Наче бажає щось сказати, але тримається. Чи, можливо, він боїться щось казати?

Лячно уявити, що коїться в його голові. Думки, напевно, роєм літають. 

Я розумію його, але нічого зробити не можу. 

Така наша реальність тепер, і він повинен це прийняти. Чи хоча б спробувати зрозуміти все. 

– Щось не так? – перша порушую жахливу тишу, що давить на голову. 

Краще нехай він щось каже, аніж буде просто мовчки дивитись. Я навіть уявити боюсь, що зараз робиться в його голові. 

– Як ми могли дійти до такого? – ледь чутно промовляє, важко видихаючи. 

Проводить рукою по волоссі, скуйовджуючи його. 

Він прекрасний, як і раніше. Як би я не хотіла викинути все з голови, та правда лишається правдою, як і мої почуття. 

Серце не підкоряється розуму, і це так дратує. Мені хочеться жити лише тими почуттями, які я здатна контролювати. Симпатія, прив’язаність та любов… Я хочу забути про ці почуття! 

– До чого? Проведення ДНК-тесту моїй дитині? – спеціально наголошую на слові «моїй». Навіщо я дратую його? Роблю ж це свідомо, знаючи про те, що він розізлиться, але все одно чиню необдумано. 

– При кожній нагоді ти намагаєшся зробити мені боляче. Навіщо, Лано? – запитує, заглядаючи в очі. Він казав, що мої очі відображають душу. Це була правда? Тому він зараз так дивиться?

– Це не те, на що я повинна відповідати. Постав це питання краще собі, – промовляю, торкаючись скроні. Чорт, це все викликало у мене головний біль. Жахливо почуваю себе. І не лише фізично!

– Якби ти відразу зізналась, то нічого не було б. Емір, він…

– Мій син, Стасе. Якби ти прийняв правду – було б простіше. Ти не хочеш вірити в те, що розіб’є тобі серце, – випалюю, ловлячи дивний погляд Стаса. 

Він виглядає втомленим і розгубленим. З кожним словом я раню його ще дужче, і зупинитись надто важко. – Вибач, але… – зітхаю. – Все надто складно. Закінчімо те, що почали й розійдемось, як в морі кораблі. 

– Ходімо, – тихо промовляє, повністю ігноруючи моє прохання, і виходить з автомобіля. 

Поки я збираюсь думками Стас відчиняє задні дверцята та бере Еміра на руки. Я не відразу розумію, що відбувається. 

Швидко відкриваю дверцята та виходжу на двір. 

– Я візьму його, – тихо промовляю, тягнучи руки до сина, але Стас лише відходить назад, наче боїться, що я заберу малюка і втечу. 

– Дозволь мені, – промовляє. 

Він дивиться так, наче просить про щось життєво необхідне. Він вірить в те, що Емір частинка його серця, душі. Це розбиває серце, як би сильно я не хотіла позбутись Стаса. 

– Гаразд, – тихо відповідаю. 

Беру речі сина та свою сумку і прямую за хлопцями. 

Колись я мріяла про те, що ми зі Стасом і нашою дитиною будемо ось так гуляти разом. 

Хто ж знав, що моя мрія здійсниться, але не повністю. 

Стас

От правду ж кажуть, що як тільки зустрічаєш потрібну людину, то все твоє життя перевертається вверх дном. 

Так було і зі мною. Меланія стала ковтком свіжого повітря. Вона змінила мене кардинально, і це якоюсь мірою мене лякало. 

Після розлуки тривалістю в рік мені було дуже дивно зустрітись з Меланією. Не минало й дня, коли я не згадував її. 

Вона так глибоко засіла у серці, що просто викинути було неможливо.  

Лана така ж гарна, як і раніше. Навіть ще дужче погарнішала! 

Те, що ми зустрінемось, було зрозуміло відразу. Рано чи пізно це повинно було б статись, але доля ще та штучка. 

Зустрівшись поглядом з її очима я так багато зрозумів. Це було останньою краплею моєї витримки. Я тримався аби не подзвонити їй, не поїхати за нею. 

Вона так сильно була необхідна мені, але я розумів, що той біль, який я заподіяв їй, просто жахливий. Вона не вибачить поки не зрозуміє, а я не готовий розповідати. 

Краще вона буде мене ненавидіти, аніж зненавидить себе за те, чого не знала так довго. 

Але все змінилось, як тільки я побачив Еміра. 

Щось дивне з’явилось у серці. Мені хотілось бути поруч, як і раніше. Всі проблеми відійшли на задній план! 

Я так хочу все повернути і відчути щось таке нове, але не менш бажане!

Обіймати, цілувати Меланію!

Тримати на руках, пригортаючи до себе Еміра!