Глава 16

Мене трусить від злості. От як взагалі можна? Хіба йому не хочеться жити спокійно, не створюючи при цьому нікому проблем? Та й собі теж. 

Відходжу трішки далі від ресторану та пишу повідомлення Маркусу про те, що чекатиму на хлопців у сквері. 

Відповідь не змушує чекати на себе надто довго, чому я дуже рада. 

« Без проблем. Ми вже сідаємо в автомобіль. Скоро будемо) »

Посміхаюсь, читаючи повідомлення. 

Поки є трішки часу починаю зберігати деякі чорновими на телефоні, щодо інтерв’ю, яке щойно провела. Натхнення завжди з’являється несподівано, тому потрібно відразу брати себе в руки та працювати. Саме в такі моменти робота виходить просто бездоганною. 

Від роботи відволікає дзвінок від мами. 

– Привіт, доню, – голос мами звучить бадьоро. 

– Добрий ранок. Як ви? 

– У нас все добре. Збираємось в місто сьогодні. Можливо зустрінемось? – мама запитує, а я вирішую, що сьогодні саме той день, коли я відкриюсь. 

– Звичайно. Приїжджайте до мене на обід. Познайомлю вас з деким, – не наголошую на тому, що знайомити доведеться з двома чоловіками. 

– Тоді ми будемо десь за півтори години. Купимо щось до чаю, – промовляє і, прощаючись, завершує виклик. 

Хвилювання накриває мене з головою, адже це буде ще важче, аніж з Олею. Вона дуже гостро відреагувала, бо це справжній шок. Якою ж тоді буде реакція батьків? Вони зовсім розчаруються в мені і я їх зовсім не засуджуватиму. Сама ж винна!

А Таня? Вона ж пройшла через схожу ситуацію, теж завагітніла і навіть не сказала. Скільки вона б приховувала? Поки живіт не виріс до такого розміру, що ми його чітко бачили? Чи, можливо, вона б воліла взагалі позбавитись дитини?

Катя… Раніше я б остерігалась та, навіть, боялась її реакції, але не зараз. Наші стосунки перейшли на новий рівень, тому я впевнена в тому, що її реакція не розіб’є серце. Дуже надіюсь на це!

Минає ще близько 5 хвилин, як до мене, нарешті, під’їжджає Маркус. Швиденько сідаю в автомобіль і відразу кидаю погляд на сина. Він спокійно спить у дитячому кріслі. Втомився!

– Ви гарненько погуляли, раз Емір заснув, – промовляю, на що отримую тихий сміх і стверджу вальний кивок від Марка. 

– Так, він обожнює гойдалки, ти ж знаєш. Я ледь зумів забрати його. І то, це лише тому, що Емір почав засинати, – чоловік розповідає, а я просто посміхаюсь. Хай там що, але я дійсно щаслива. Так, не все чисто та прозоро, але в мене є те, що змушує посміхатись щодня. Щогодини. Щохвилини. 

– Батьки приїдуть на обід сьогодні, – вирішую не тягнути кота за хвіст і розкриваю всі карти відразу. 

– Несподівано, – спокійно промовляє, але я помічаю те, як стискаються його долоні від напруги. Звісно йому ніяково, адже познайомитись з батьками дружини через стільки часу таке собі задоволення. 

– Моя сім’я хороша, і вони приймуть тебе. Не хвилюйся, – намагаюсь заспокоїти чоловіка і йому, начебто, це допомагає. 

Далі всю дорогу додому ми мовчимо, кожен думаючи про щось своє. Сьогодні Маркус їде і мені дійсно буде важко без нього. 

Приготування страв не займає багато часу, адже Марк мені дуже допомагає. Коли у двері дзвонять я відразу ж гублюсь. 

Чорт! Налаштовувала себе на цю зустріч, але все одно страх якийсь з’явився. Маркус відразу ж прямує до Еміра, аби я підготувала батьків та сестер до цього знайомства. Тільки як це зробити?

Вітання з рідними проходить як завжди дуже… ніжно чи що. Палкі обійми та вручення маминого фірмового тортика й от ми уже в вітальні. 

– Мамо, тату. Я відразу хочу попросити вибачення за те, що не повідомила раніше. Відчуваю себе жахливою донькою та сестрою, – промовляю, а голос тремтить. Рідні дивляться на мене так, ніби я прямо зараз говорю повну маячню. 

– Що відбувається? – запитує старша сестра, а я мовчу. Зараз Маркус зайде у вітальню з Еміром на руках і всі все зрозуміють!

Десятки разів я уявляла знайомство сина із батьками й кожен раз зупиняла себе, коли хотіла розповісти. Я боялась, але тепер цілком впевнена у своєму рішенні. 

– Я ж казала, що познайомлю з деким. Так от, – промовляю і переводжу погляд на вхід у вітальню, де вже стоять два мої чоловіки. 

Посмішка розпливається на обличчі, коли я бачу сина, який з таким інтересом розглядає всіх довкола. 

– Хто це? – тремтячим голосом запитує мама, роблячи крок у бік Маркуса. Вона не зводить очей від Еміра, через що син уважно за нею спостерігає. 

– Емір, – тихо відповідаю. 

– У нас є внук? – запитує батько теж підходячи до малюка. Його погляд шокований, але від нього однаково віє теплом. 

– Так. Йому чотири місяці, – починаю розповідати про сина, а рідні просто мовчать. Слухають все і не відводять погляду від Еміра. 

Він зовсім не злякався. Тягнеться своїми маленькими рученятами до мами й це так зворушливо. 

Марійка, яка теж завітала у гості, певне найбільше зраділа братику. Весь час крутиться біля нього і показує свої іграшки. Вони точно подружаться.