Глава 15

Якщо весь вечір минув безтурботно та невимушено, то зранку все було повністю навпаки. 

Я прокинулась з думкою про те, що сьогоднішній день точно не принесе нічого хорошого. Ну а що хорошого може бути у спілкуванні з колишнім?

Чомусь завжди, коли ти намагаєшся забути минуле, воно наполегливо стукає у двері. В моєму ж випадку ці двері відчиняються з ноги та з жахливим грюкотом. 

Давид Сергійович ще вчора відправив мені повідомлення з адресою, яку я і без нього прекрасно знала. Я не слідкувала за життям Стаса, але окрім нього Влад теж займався і досі займається усім. 

Вже лежачи в ліжку я згадала про питання, які мала б придумати. Як на зло, в голову абсолютно нічого не лізло, але це й не дивно. Я була готова взяти інтерв’ю в будь-кого, але лиш би не в нього.  Тому, відклавши все на ранок, я просто заснула. 

Зараз мене цікавить лише одне: наскільки зваженим було моє рішення повернутись на Батьківщину?

Поки годую Еміра паралельно прокручую в голові питання, які можна було б поставити Стасу. Не хочу ніяких провокацій, адже це може піти проти мене. 

Хоч би що там було, а взяти у нього інтерв’ю я повинна, хочу цього чи ні!

– Готова? – Маркус з’являється на кухні так несподівано, що я аж підстрибую. 

– Ти знущаєшся, – промовляю, ставлячи горнятко з кавою для Маркуса на стіл. 

– Вибач. Знаю, що для тебе це буде нелегко, але ти впораєшся, адже дуже сильна, – ніжно каже, а я лише киваю. 

До місця зустрічі прямую зібрано. Відкинула всі думки якомога далі та повністю сфокусувалась на роботі. Цікаво, а Стас знає про те, хто братиме в нього інтерв’ю?

Заходжу в ресторан і відразу натикаюсь на винуватця цього торжества. 

Він стоїть попереду і спопеляє поглядом. Знав! Він знав, що саме я прийду сьогодні.

Стас починає рухатись в мій бік, а я стою, з гордо піднятою головою, і не зводжу очей від чоловіка. Чужого чоловіка!

– Привіт. Радий бачити тебе. Хто б міг подумати, що ми зустрінемось в діловій атмосфері, – він наче знущається з мене, при цьому посміхаючись як чеширський кіт.

– Взаємно. Давай відразу приступимо до роботи, бо я маю ще справи, – кидаю і прямую до столика, що знаходиться в самому кінці зали.

Стас підходить за мною і ставить два горнятки. Собі з чаєм, а мені з улюбленим лате. Не забув!

– Отже, приступимо, – промовляю, вмикаючи диктофон.

Ким ви хотіли стати, коли були дитиною? І чи втілилась ваша мрія в реальність в такому обсязі, в якому вам би хотілось. 

– Я завжди прагнув до того, чого й досягнув. Думка про відкриття мережі власних ресторанів ніколи не здавалась неосяжною. Багато зусиль було витрачено на те, щоб зробити все так, як я бачив у своїй голові. Влад, мій діловий партнер, і за сумісництвом найкращий друг, дуже допоміг мені, саме тому ми створили таке атмосферне місце. І на цьому не зупинимось! Тому можу впевнено сказати, що моя мрія втілилась навіть у більшому розмірі. 

Так, він дійсно марив цією думкою. Я не здивована, що йому вдалось.

Коли ви зрозуміли що хочете займатись тим, чим займаєтесь зараз (мається на увазі професія чи бізнес)?

– Ще в дитинстві. Моя мама обожнювала готувати, і передала цю любов мені. Ми випікали разом, готували вечері, а потім разом куштували. Я настільки був захоплений цим всіх, що мріяти про щось інакше було просто неможливо. 

Мама для нього дуже болюча тема, але його любов до неї неймовірна. Я пам'ятаю його історію, і це розбиває мені серце.

Що вам найбільше подобається у вашій справі? Назвіть три пункти.

– Перш за все це гармонія, яку я відчуваю переступаючи поріг ресторану. Це моє перше дітище, і воно особливе. Друге це можливість задовольнити людей тим, що приносить мені неймовірне задоволення. Інколи я сам готую, але поки багато роботи, адже ми лише відкрились, тому я вкрай рідко стаю до плити. І третє, останнє, це можливість дати людям те, що їм так потрібно. Для одних – це робота. Для інших – можливість відпочити та насолодитись смачними стравами та чудесною атмосферою. 

Які три людини найбільше змінили ваше життя?

– Мама, брат і …

Стас замовкає, дивно дивлячись на мене. Серце болісно стискається від розуміння того, що, можливо, я стала для нього такою людиною. Так, можливо, це дитячі ілюзії, але моє серце досі шалено б'ється від одних лише згадок.

– Про третю не хочу казати, нехай це залишиться моїм маленьким секретом, – відповідає, не зводячи задоволеного погляду.

Я з полегшенням видихаю, адже Стас не змушує мене картати себе знову. Якби він сказав, то все знову повторилось би. 

Інтерв'ю закінчується і я кулею вилітаю на вулицю. Навіть повітря поруч зі Стасом надто важке для мене.

Саме в цей момент мені телефонує Маркус, і я навіть радію, адже він точно зможе підняти мені настрій.

– Привіт, – радісно промовляє Маркус і я розпливаюсь в посмішці. – Як ти?