Глава 8

Ми стоїмо один навпроти одного, так близько, а відчуття таке, ніби між нами величезна прірва. Таким чужим він здається мені зараз, що аж серце стискається. Я й подумати не могла рік тому, що ця людина зникне з мого життя так болісно, і так само знову увірветься, наче буревій. І ось зараз… Стас стоїть переді мною весь такий ідеальний, але мене це не хвилює більше. Ніби справді переросла. Або я просто хочу аби він так думав. Це заспокоює мене.

Хочеться виговоритись йому, але не думаю, що в цьому є сенс тепер. 

Ми - чужі! І це та правда, яку повинні прийняти обоє.

- Поговорімо, - спокійно промовляє, а я лише негативно мотаю головою. Не хочу! Не треба мені ці розмови. - Ти потрібна мені! - вигукує, хапаючи мене за плечі, та притягує до себе. Різкий аромат потрапляє у ніздрі, спогади миготять у пам'яті, залишаючи неприємний осад. Удар струму, і ось я залишаю смачненький ляпас на обличчі Стаса. 

- Не торкайся. Ніколи більше не торкайся, - мене всю трусить від злості, а хлопець, хоча ні… Тепер він чоловік, надто змінився за рік. Зрілим став, чи що! Він просто дивиться так, наче це я йому розбила серце. Кожен його погляд, дотик зводить мене з розуму. Він наче чортовий наркотик, з якого я не можу зіскочити.

- Невже тобі так важко спробувати знову мені довіритись? - тихо говорить, що я ледь чую. Чи може він це питання поставив самому собі? Так було б більш логічно. Сам як думає? Можу довіритись?

- І до чого це завжди приводило? - кричу, намагаючись стримати жалюгідні сльози. Він зламав тоді, і тепер хоче склеїти те, що вже давно знищене. Чого він добивається? Зовсім стерти мене в порох? - Я втомилась і більше не хочу.

- Чого ти не хочеш, Лано? 

- Тебе... Я не хочу тебе у своєму житті. Ти зламав мене, забрав те саме прекрасне що було в житті. Я так тоді думала, - зізнаюсь, аби більше це все не займало мою душу. Я так втомилась! - Ти був для мене всім, і саме це мене найбільше злить. Я дозволила собі закохатись, і... Знову обпеклась, - слова, наче лезо, врізаються в серце, залишаючи шрами.

- Я зробив тоді те, що повинен був. Чому ти не можеш зрозуміти мене? Хоча б спробувати.

- Ти зробив те, що хотів, Стасе. Ти ніколи та нікому нічого не повинен був. Це просто твій вибір, який я прийняла. Не відразу звісно, але змирилась з тим, що я не відігравала настільки важливу роль у твоєму житті, - мені так боляче і гірко промовляти це все, але я повинна раз і назавжди викинути з життя, а головне із серця, хлопця, який колись повністю перевернув все з ніг на голову. 

- Я доведу тобі, що ти не права. Цей рік був для мене жахливим, просто нестерпним. Ти настільки глибоко засіла в моєму серці, що викинути так легко не виходило. Але я й не намагався. Ти єдина, Меланіє. Завжди нею була, - він промовляє це, а я хочу кричати від болю. Нехай мовчить! Я не хочу чути це все. Я хочу відпустити, жити тихим і спокійним життям якомога далі від нього. Але моє серце... Чому воно так болить? 

- Не потрібно нічого доводити. Ти втратив людину, яка любила тебе по-справжньому, - промовляти ці слова важко, дуже важко. Я знаю те, що зараз роблю йому боляче, але інакше я просто не можу. У мене немає сил боротись, я хочу просто відпустити. Нехай дасть мені це, інакше цей біль мене просто вб'є.

- Не кажи того, про що потім пожалкуєш. Рано чи пізно ти все дізнаєшся, але не зараз. Я не можу зробити це зараз, зрозумій, - від його слів мені стає смішно. Коли ці ігри нарешті закінчаться?

- Ти живеш в постійних таємницях, але мені вони не цікаві. Останній рік був надто прекрасним. Знаєш чому? - ставлю риторичне запитання до Стаса, адже він ніяк не може зрозуміти те, що я завжди намагалась донести йому. - Я жила просто. Без ігор, таємниць і брехні. І це було так чудово. Я не хочу більше боротись за те, що не приносить мені нічого хорошого, - пояснюю, але його погляд дає мені зрозуміти лише одне — він і далі не розуміє. Чи не хоче розуміти. В будь-якому випадку мене це не стосується. Я просто виговорюсь і піду. Подалі від Стаса...

- Боротись за наші стосунки для тебе дрібниця? - рік тому це питання здалось би мені огидним. Воно б точно розбило мені серце. Але не зараз.

- Наші стосунки були для мене всім. Я жила лише заради тебе, і ти це знаєш. Але тепер... - я замовкаю, намагаючись підібрати потрібні та влучні слова. - Все змінилось. Моє життя тепер не таке. Інші пріоритети, цілі та люди, що оточують. Ти пішов рік тому. Рік тому все скінчилось. І щось змінювати я не хочу, - без жодних сумнівів розкриваю йому ті карти, на які наважувалась весь рік. Я чекала на цю зустріч. Знала, що вона, так чи інакше, настане. І не помилилась!

- Ти не можеш вирішувати за двох, - Стас починає підвищувати голос, від чого я дратуюсь. Ця ситуація до болі смішна.

- Ти страждаєш через те, що тебе ніхто не любив раніше. Втративши мене, ти втратив єдину людину, що завжди була б поруч. Попри все! І саме цей факт тебе так мучить, - просто виплескую йому в обличчя все, про що думаю. Я знаю його надто добре. До болю добре, аби прочитати його думки. Він страждатиме після цієї розмови, я знаю це. Але якщо відпустити та забути означає розбити серце, то я це зроблю. Я теж страждатиму, як і раніше, але тепер буду знати... Буду знати те, що він відчуває ту саму біль! Пекельну, нестерпну, жахливу…

Йому не було байдуже весь цей рік, але тепер буде байдуже мені! Ну, або він просто хоче щоб я так думала. Він з'являється переді мною через рік і хоче щоб я кинулась в обійми? Він і справді надто наївний.