Глава 6

Майже відразу після нашої відвертої розмови із сестрами додому повернулась мама із Марією. Скільки ж радості було в очах дівчинки, коли вона побачила мене. Заради таких моментів і варто жити! Мені дуже шкода, що ми так довго не бачились з нею. Відверто кажучи, я боялась того, що дівчинка могла мене забути. Але, нещастя, цього не сталося.

Я відразу вручила їй величезний пакунок, що змусив її очі просто сяяти від задоволення. Вона так мило виглядала у тій ковбойській шапці!

- Ви її постійно балуєте, - незадоволено фиркає Таня, на що я лише сміюсь. Ну хіба можна не зробити подарунок такому сонечку? Вона ж такими очима дивиться на мене, що мені хочеться щодня робити їй приємності.

- Я цілий рік не бачила її, тому думаю що мені це дозволено, - задоволено промовляю, залишаючи поцілунок на солодкій щічці Марійки. 

- Відкладімо розмови на потім, бо вечеря готова, - у вітальню заходить мама, запрошуючи усіх за стіл. Цей божественний аромат! Я й справді вдома!

Остання наша спільна вечеря принесла мені горстку розчарування та розпачу. Я була розбита, наче хтось вирішив зіпсувати все моє життя. Сьогодні ж я відчуваю себе щасливою, як ніколи раніше. Навіть незапланована зустріч із колишнім не стала на заваді моєму хорошому настрою. Так, спочатку я була спустошена, але зараз це все минуло. Сидячи за столом із рідними я посміхаюсь. Щиро! Так, як не робила цього давно у цьому місті.

Ми говоримо на різноманітні теми, але не сваримось. Поруч з ними надто добре! Батько і справді відкоркував коньяк, який йому колись вручили на ювілей. Він довго просто стояв, але сьогодні татко вирішив відкрити. Невже сьогодні саме той день?!

- І які у тебе плани, доню? - запитує тато, а на моєму обличчі з'являється дурнувата посмішка. Він ще не знає про те, що я повністю продовжу його справу.

- Тобі сподобається те, що я зараз скажу, - промовляю, помічаючи те, як на мене дивиться чотири пари очей, що знаходяться в здивованому стані. - Мене прийняли на роботу в компанію "TVset", - очі батька загоряється знайомим вогником. Я знаю цей погляд! Він завжди так дивився, коли відчував гордість.

- Не можу в це повірити! - вигукує батько, а я лише починаю сміятись.

- Доню, ти справжня молодчина. Саме через це ти повернулась? - промовляє мама.

- Ні, не тільки через це. Але зізнаюсь, що це було однією із причин. Потрібно бути зовсім дурною, аби відмовитись від такої пропозиції. Правда, тату? - ставлю риторичне запитання, адже посмішка тата дає мені зрозуміти — я все зробила правильно. 

Компанія, в якій працюватиму я, і компанія тата прямі партнери. Чому не пішла до батька? Я хочу добитись висот сама, а вже тоді стати пліч-о-пліч з татом. Він повністю поділяє мої думки, адже все що міг він мені передав. Далі справа за мною. 

Я повинна відкрити свій потенціал сама, навчитись справлятись із труднощами, що стоятимуть на моїй дорозі без допомоги сторонніх. 

Лише так я завоюю своє місце під сонцем!

-  Розкажіть краще, як ви тут без мене були? Я вам ледь не щодня робила звіт, а от ви з цим не дуже й то поспішали, - незадоволено фиркаю, адже це трошки мене злило. Я розповідала все, а вони лише казали, що у них все добре. Отаке от спілкування.

- А що розповідати? - починає Таня. - Я вступила в університет на педагогічний факультет. Проводячи стільки часу з Марійкою я зрозуміла, що дуже хотіла б навчати дітей. В ідеалі я б навчала студентів, але починати треба з меншого, - посміхаючись розповідає Таня, а я просто розумію, наскільки ж пишаюсь цією, здавалось, зовсім маленькою дівчинкою.

- Ти не повіриш, - починає говорити Катя, а я вже боюсь уявити, що вона уткне на цей раз. - Я почала проходити практику в Гординського, - задоволено промовляє старша сестра, та ще й шкіриться так, наче виграла цілий куш. Хоча, з однієї сторони, можливо, так і є!

- Стоп! Це той самий молоденький  красень-адвокат, що колись читав вам лекції? Скільки йому зараз? Десь за 30? - починаю тараторити, а Катя так і благає очима, аби я нарешті заткнулася. Батьки здивовано переглядаються, а Таня починає сміятись. Здається я щойно відкрила усім супертаємницю. - Хороший вибір, сестро! Можливо й особисте життя відразу налагодиш, - добиваю Катю останньою фразою і задоволено підморгую їй. Ну а що? Їй не 20, пора і за сім'ю подумати. А Гординський Тарас просто ідеальний варіант. Якось мені пощастило побувати на його лекції, коли чекала на Катю. Від нього так і пре харизмою. Надіюсь і людина він хороша, бо Катя точно себе в образу не дасть. Шкода хлопця, вона йому ще той апокаліпсис влаштує!

Ближче до вечора ми ще смакуємо торт, який мама традиційно пече на всі свята. Для мене це просто смак дитинства.

Додому повертаюсь близько десятої вечора, і відразу мощусь спати. Цей день мене знатно вимотав. Попри негативні емоції, викликані зустріччю із колишнім, розмови із рідними змогли повернути мене в той стан, з яким я сюди їхала. Я б збрехала, якби сказала, що забула все. Це не так легко. Скоріше навіть взагалі не можливо. Я не забула те, що прожила. Не забула очі, які зазирали прямо в душу. І не забула слова молодшої сестри... Скільки разів я стримувала себе, щоб не почати розпитувати. Та правда, яка тепер нічого не змінить, просто необхідна мені. Коли рідні люди щось приховують — це дуже боляче. Я не хочу знову псувати стосунки між нами, але мені так кортить дізнатись, що ж відбулось між Танею та сім'єю Роженів. 

Але, ворушити минуле — повернутись в нього. Я не хочу жити тим, що було. В мене почалось інше життя, і тепер все інакше. Все змінилось, і я не хочу зіпсувати це. 

Я вирішила почати нове життя, тому більше я зламати себе нікому не дам!

Дякую за те, що читаєте цю історію. Не забувайте додавати книгу в бібліотеку, коментувати та підписувати на автора, аби не пропускати оновлення та новинки! 

Усім мирного неба!