Глава 3

Після обіду я все-таки вибираюсь з квартири й прямую в компанію. Я звісно вже рахуюсь в штабі, але хочеться аби перше враження не було хибним, та й знайомства відіграють чимале значення. Хочеться бути на всі сто в усіх сферах, а не тільки в роботі чи навпаки, лише зовні. Я завжди намагалась викладатися на повну, але зараз, коли я вже отримала своє місце під сонцем, головне не втратити те, чого я так наполегливо прагнула.

Зовнішній вигляд теж відіграє чималу роль, тому я й повинна виглядати неймовірно. Не вульгарно, ні! Хоча ці два поняття частенько плутають.

Саме через це мій вибір падає на спідницю-олівець чорного кольору, трішки довше коліна та з невеликим вирізом, і, звісно ж, мій улюблений білий корсет. Волосся завиваю легкими пасмами, малюю стрілки й ВУАЛЯ… Я схожа на богиню, без перебільшення! Маленька сумочка чорного кольору доповнює мій образ, і, звісно, мінімум аксесуарів. Не люблю я це все, тільки мінімалізму трохи.

Виходжу з квартири й чекаю на своє таксі. Телефон в сумочці починає вібрувати і я швиденько дістаю його.

- Щось він рано телефонує, - констатую факт сама собі, коли бачу на екрані ім'я абонента - "Маркус".

- Привіт, - радісно промовляю, чуючи полегшене видихання чоловіка. - Щось сталось? Ти повинен був подзвонити пізніше.

- Привіт. Все гаразд, просто вирішив переконатись що ти нормально долетіла, - після цих слів я просто розпливаюсь у посмішці. І от як можна бути таким милим до, фактично, зовсім чужої людини? Ні, ми звісно тісно спілкувались весь цей рік, він завжди був поруч та підтримував, але все одно… 

- Чудово долетіла, Оля зустріла мене і ми разом пообідали. Зараз чекаю на таксі, поїду в компанію, а потім в меблевий. Потрібно дещо прикупити, - розповідаю всі плани на сьогодні, а Маркус уважно слухає. 

- Доречі щодо приїзду, - після цієї фрази я починаю напружуватися, адже чоловік казав що приїде десь за тиждень після мене, адже якась проблема з документами. - Плани трішки змінились.

- Невже літак скасували? Перенесли? Скільки чекати? - починаю тараторити, а настрій моментально зникає. 

- Та почекай, Лано. Навіть слова вставити не даєш, - Маркус сміється, а мені зовсім не смішно. Знущається певне.

- Тобі весело?

- Дуже, Лано. Я ж не сказав, що літак пізніше. Все зовсім навпаки, - завжди дивувалась тому, як він вміє тримати себе в руках в будь-яких ситуаціях. Навіть зараз, я кричу та нервуюсь, а він спокійно все розкладає по поличках.

- Тобто, раніше? - з надією запитую. Стукіт серця набирає шалених обертів. 

- Так, післязавтра літак, - навіть через телефон я відчуваю, що він посміхається. А я? Та я просто на сьомому небі від щастя. Я боялась того, що мені буде дуже важко чекати цілий тиждень, але тепер… Я щаслива!

- Це неймовірно, Марку, - "Марк" - саме так, скорочено, я називаю хлопця. Він сам запропонував, а я просто підтримала. - Тоді сьогодні я просто повинна купити все необхідне, адже завтра не матиму змоги. Йду на день народження до хорошого друга, тому ще й подарунок потрібно вибрати.

- Не хвилюйся ти так. В разі чого ми завжди можемо придбати все необхідне пізніше. Розважайся там.

Ми говоримо ще близько 5 хвилин, і я запитую чоловіка про одну людину, розлука з якою дається мені надто важко. Та приходиться вимкнутись, адже приїжджає таксі, та й Маркус поспішає. За ці два дні він повинен розібратись із документами, адже деякий час працюватиме віддалено. У нього зовсім скоро вийде новий роман, і це вперше буде любовна історія. До того він зосереджував свою увагу або на детективах з психологічною лінією, або просто лише психологія. Власне це й була причина по якій я так любила його творчість. Навіть зараз я просто обожнюю перечитувати те, що читала вже раніше.

А щодо його нового роману… Я дуже хотіла прочитати його ще у вигляді чернетки, але він наполягав на зворотному. Сперечатись з ним марно, тому я й чекаю як і всі інші на прем'єру книги.

Сівши у таксі я намагаюсь максимально розслабитись. Не люблю перебувати на зустрічах у напруженому стані, бо це погано впливає на моє самопочуття.

Ми доволі швидко приїжджаємо до компанії, що я і моргнути не встигаю як стою перед височенним хмарочосом. Заходжу в середину, де мене зустрічають десятки людей, що метушаться, прямо як бджоли у вулику.

Запитую у приймальній, де мені знайти Давида Сергійовича і, почувши відповідь на своє питання, швиденько прямую на зустріч. 

- Добрий день, - промовляю, заходячи в кабінет після стуку. Спочатку чоловік кидає на мене здивований погляд, але як тільки я називаю своє ім’я він посміхається.

- Вітаю, Меланіє. Я вже зачекався, - його слова, наче мед для вух.

- Хотіла особисто подякувати за таку чудову можливість. Працювати з вами дуже велика честь, - кажу йому цілковиту правду, адже я читала його роботи й він пише просто надзвичайно. Його думки завжди викладені чітко та лаконічно, що дуже ціниться в цій професії.

- Ти мені лестиш. Твої роботи дуже здивували мене, адже як для початківця, який не має освіти журналіста чи бодай філолога, ти пишеш надто прекрасно. Я залишився задоволений твоїми працями, і рішення прийняти тебе на роботу цілком виправдане. Я впевнений в тому, що ти не підведеш мене.

- Дуже приємно чути, Давиде Сергійовичу. Ви можете бути в мені впевнені. Я завжди доводжу діло до кінця, - промовляю, широко посміхаючись. Його слова - найкращий комплімент. Не те щоб я ніколи не чула такого, але від людини ТАКОГО рівня чути подібні речі просто щось фантастичне!

- Просто Давид. У нас тут немає такого офіціозу, - відразу уточнює чоловік, а мені все більше починає подобатись це місце. - Сьогодні п'ятниця, тому до роботи приступиш вже з понеділка, саме тоді я тебе й чекаю на робочому місці. Прийдеш до мене о 9 ранку, обговоримо деталі, а о 9:30 я тебе представлю колегам на щотижневій нараді.