Глава 2

У квартирі зовсім нічого не змінилося. Аж дивно якось. В цьому місці стільки всього відбулось, а я і далі житиму тут, хоч в мене і був вибір: піти чи залишитись. Розумію, що потрібно буде багато чого змінити, адже я не житиму тут з подругою, як раніше, але тепер це для мене чомусь навпаки в радість. Останній рік багато чого дав мені. Я отримала шматочок неймовірного щастя, і нізащо його не втрачу. Я знаю - буде далеко не легко, але кожен шлях трішки тернистий, тому це мене не лякає. Я просто хочу жити тут! Хочу, щоб поруч були рідні! Це все, що мені потрібно.

Переодягаюсь в зручний одяг та прямую на кухню. Оля сходила в магазин по продукти, адже їжа з кафе це дуже добре, але і чогось домашнього дуже хочеться. Я в цей час розбирала валізу. Звісно не все зробила, але хоча б щось. Сьогодні не знаю чи матиму змогу ще зайнятись цим, адже потім маю піти в компанію, а після - в меблевий магазин.

Беру телефон та пишу повідомлення в сімейний чат. Так, ми створили спільний чат, адже так куди легше відразу до всіх написати. Спочатку було дуже дивно, адже я відвикла від того факту, що ми дійсно сім'я. Шкода, що саме моє нещастя, а в подальшому і від'їзд повернув втрачене. Сім'ю!

"Ваша блудна донька, сестра та тітка нарешті повернулась на Батьківщину. Надіюсь, ви будете такі ласкаві, та виділите для мене сьогоднішній вечір."

Друкую повідомлення, а моє обличчя просто сяє від щастя. Так, мій стиль спілкування з рідними саме такий. Ну і що? Зате скільки емоцій викликають такі повідомлення.

"Мелю, до чого цей офіціоз? Краще от що скажи… Відкриваємо ввечері коньяк чи обійдемось лише вином?" - приходить повідомлення від Каті, і я просто пирхаю від сміху. Ну й дає! 

"Ніколи не думав, що скажу це! Але думаю, що в честь такої події необхідно відкоркувати коньяк. Так, той самий!" - нове повідомлення тепер вже від тата, і я остаточно пливу. Як же я сумувала саме за такими відносинами у сім'ї. 

Так, для того аби отримати таке щастя, мені прийшлось втратити інше. Хоча… Може то й не щастя було, раз так легко зникло?

Ми з Олею вирішили трішки відсвяткувати моє повернення, тому й накрили стіл. Ну як стіл… Нарізали салату, Оля приготувала пасту та купила пляшку вина. З кафе замовили два стейки. Ох, який аромат!

Пора розслабитися! Але... Розслабитись це не напитись! Сьогодні не можна. Ні, ну можна, але хіба що ввечері!

- За декілька днів я познайомлю тебе з однією дуже важливою людиною, в моєму житті, - промовляю, коли Оля накидає собі салат. Від цієї заяви ложка просто випадає з рук подруги й вона дивиться на мене, як баран на нові ворота. - Що за реакція, Олю?

- Ти мене все більше дивуєш, Мілко, - приречено промовляє. - І хто він? 

- А ти так впевнена, що це він? - посміхаючись запитую.

- Чомусь впевнена, але… - дівчина раптом замовкає, і я чудово розумію про що вона подумала.

- У мене немає стосунків, якщо ти про це, - коротко відповідаю, аби уникнути непотрібних розпитувань. - Просто в моєму житті з'явилась людина, яка відіграє дуже важливу ролю. Людина, заради якої я повернулась сюди, переступивши через себе, - так хочеться все їй розповісти і пояснити, але не зараз. Це повинно відбуватись не так. Я розумію, що їй дуже цікаво, але пояснити важко, тому я й хочу аби вона побачила все своїми очима.

- Ти лякаєш трохи, якщо чесно. Не стосунки, але дуже важлива. Ти в що вляпалась? - вона так підозріло на мене дивиться, що аж смішно стає.

- Ти все дізнаєшся, але не сьогодні. Декілька днів, і як тільки він приїде сюди, я вас відразу познайомлю, - спокійно відповідаю, роблячи ковток вина. Смачне!

- Ага, тобто все-таки це "він"! - раптом вигукує подруга, наче якесь відкриття зробила. Кумедна!

- Потім все, - закриваю цю тему, і далі ми просто спокійно їмо, розмовляючи на нейтральні теми. Здебільшого це була розмова про день народження Влада, яке відбудеться завтра. Вона дуже хвилюється, аби все відбулось без сюрпризів, адже організовувала сама. Я розумію, що повинна піти теж туди, але усвідомлення того, що там буде Стас трохи дратує мене. Не хочу з ним зустрічатись. Я не готова до цього!

Після обіду Оля прямує в кондитерську. Так, вона досі там працює, хоча планує звільнятись. Хоче спробувати щось за спеціальністю, і я її цілком підтримую.

Сьогодні я повинна з'їздити в компанію, яка запропонувала мені хорошу вакансію провідного журналіста для одного з основних телеканалів. Сказати що я була шокована, як нічого не сказати. Та я просто стрибала від радості. 

По-перше, це та робота, що повністю задовольняє мене, як спеціаліста. Хоч я й за освітою психолог, але моя любов до письма та стажування протягом минулого року дуже зіграли на руку.

По-друге, вона не займатиме весь час, адже я цілком зможу інколи працювати дистанційно. 

По-третє, заробітна плата там така, що я точно житиму на широку ногу, та ще й відкласти вийде.

Короче кажучи, життя в шоколаді починається. Все-таки, моє стажування дало про себе знати. Я хвилювалась, що втративши рік навчання все піде коту під хвіст, але як добре що я помилилась. Мене порекомендували як хорошого початкового спеціаліста, і компанія, в якій я працюватиму, відразу відгукнулась. Дуже пощастило!

Відвідати компанію - далеко не єдиний мій план на сьогодні. Окрім цього, я хочу заїхати в один меблевий магазин, аби придбати деякі меблі. У мене є декілька днів, аби привести одну із кімнат до ладу, аби там міг дехто жити. Та й загалом хочеться щось змінити в квартирі. Надто все нагадує мені минуле, але якщо я вирішила переступити через те все, перегорнути сторінку, то й повинна викинути не лише з голови, а й з-перед очей все те, що так ятрить поранене серце.

Я надто багато думала про себе, тож тепер, певне, час подумати про інших людей. Про тих, хто так багато почав означати для мене за останній рік. 

Найменше, що я можу зробити для них — бути поруч!