Рік минув надто швидко... Відчуття, ніби й не їхала з країни. Так відбувається завжди, коли ти намагаєшся втекти, в першу чергу, від самої себе.
Багато чого було переосмислено за цей рік… Після мого повернення додому, відразу після презентації, я була розбита. Понад три місяці я фактично збирала себе по шматках. Батьки намагались допомогти, і сестри, якби дивно це не було, теж осторонь не стояли.
Катя часто проводила вечори у моїй квартирі. Її наче підмінили, справді. Вона відкрилась, розповіла про свої плани… Наче між нами й не було тієї незрозумілої ворожнечі, і я була дуже рада цьому. Вона піднялась в моїх очах. Я завжди любила її та вірила, але інколи, коли ти втрачаєш сили боротись за кого, руки опускаються, і більше нічого не хочеться. Я відчувала це, але тепер все інакше.
А Таня… Вона не принижувала, не казала про те, що попереджала мене. Молодша сестра просто підтримала, і це було прекрасно. Наша сім'я знову стала дружньою та щасливою. Майже щасливою, адже я і далі живу з величезною раною в серці та зі шматком недовіри в придачу.
Коли мені повідомили про те, що я проходжу на стажування спочатку я була в шоці. Не могла повірити. Мені здавалось, що моє життя повністю зруйноване, і вже нічого не змусить бути щасливою. Але я розглянула цей поворот долі як другий шанс. Схопилась за нього обома руками й просто плідно працювала. Я справді зарекомендувала себе, як дуже сумлінна та працьовита журналістка. Так, ідеї писати книги не покинули мене, але я відклала це в невеличкий ящик, адже хотіла отримати роботу мрії.
Доречі про це… Маркус Неймер був поруч з першого дня. Він розповів багато різних секретів, що пов'язані із моєю професією. Він розумів як важко молодій людині пробиватись, адже сам пройшов через це. І це так допомагає. Коли ти розумієш, що поруч людина яка повністю розділяє твої інтереси й ще й допомагає - це просто безцінно!
Він допоміг мені по-справжньому відкрити свій талант, яким я не до кінця вміла володіти. Я вперше за довгий час щиро посміхалась. Здавалось, що життя не стоїть на місці, і що все ще може бути добре.
Життя дивне, дуже дивне, але головне триматись на плаву навіть тоді, коли здається, що єдиний вихід — це потонути.
Я пройшла багато випробувань, і тепер, нарешті, просто повинна бути щасливою.
Багато чого відбулось за цей рік… Найперше і найголовніше це те, що я дуже виросла. Намагалась відпустити того, хто зруйнував моє життя.
Я закінчила стажування й отримала роботу. Але для цього мені необхідно було повернутись назад до України, чого я не дуже й то хотіла.
Виходячи з аеропорту я мимоволі згадала той день… День, який кардинально змінив моє життя. Але я завжди намагаюсь проводити паралелі. Так, можливо, порівнювати неправильно, але саме це дозволяло мені завжди тримати все під своїм контролем. Коли щось йде не так, як я уявляла, то мені здається ніби весь всесвіт проти. Тому зараз, навіть якщо мені важко, я згадую ту наївну та щиру дівчинку, яка так відчайдушно потребувала кохання та уваги. Зараз же переді мною доросла жінка, яка нарешті зуміла правильно розставити пріоритети у житті. Більше ніякої драми, почуттів та… ігор. Є лише я і моє життя. Тільки те, чого я сама бажаю!
- Мілкооо, - нестерпний крик змушує повернутись в реальність. На мене, в прямому сенсі слова, летить Оля. Накидається з обіймами, а я просто не в силі стримати посмішку.
- Як же я скучила за тобою, - промовляю на видиху, дужче обіймаючи подругу. Таких обіймів мені там не вистачало найбільше.
- Ти покинула мене на цілий рік, коза така, - ображено заявляє, а мені стає смішно. Я боялась, що зв'язок із нею може обірватись, якщо не спілкуватись надто довго, але цього не сталось. Ми постійно були на зв'язку, вона підтримувала мене настільки, наскільки це було можливо на відстані. Мені дійсно бракувало її, але повернутись я не могла. Навіть на свята не приїжджала, адже не хотіла ятрити старі, ще не заживші, рани.
- Вибач. Зате тепер ми будемо завжди разом. Ну майже завжди, - промовляю це, адже подруга ще раніше мене повідомила про те, що тепер живе не в нашій квартирі, а із… Владом. Сказати що я була в шоку, та це просто як нічого не сказати. Я звісно бачила те, що вони сподобались одне одному, але не думала що настільки. Та й вона вбивалась за Віктором дуже довго. А тут бац, і "ми з Владом живемо разом". Дивина!
Я спілкувалась після мого від'їзду з Владом, хоча перші розмови давались важко. Все, так чи інакше, зводилось до Стаса, що боляче вдаряло мені в серце. Він хотів підтримати мене, але інколи, сам того не помічаючи, міг щось розповісти про хлопця. В них же спільний бізнес, тому й не дивно, що розповідаючи про себе він зачіпав іншу, тепер вже чужу мені людину. Та з часом наші розмови стали більш загальними, чому я була дуже рада. Він хороший хлопець, який просто влип у погані справи. Але те, що він впорався показує наскільки він сильний духом. І я переконана в тому, що Олі дуже пощастило з ним, як і йому з нею. Вони двоє дуже багато означають для мене, тому я просто не можу не підтримати їх.
- Так, але наша квартира вільна, і я вже домовилась з власницею про те, що ти її зніматимеш, - після цих слів я з полегшенням видихаю. Мінус одна проблема! Хоча б з квартирою все ясно і прозоро. - Вона трохи скинула ціну, адже тепер ти будеш там сама, - подруга єхидно посміхається, а я лише можу зробити закат очима. - Зможеш знайти собі якогось чоловіка, аби розбавити сірі будні. Тобі необхідна розрядка, Мілко, - вона не намагається зачепити, це просто в неї такий стиль жарту. Вона щира, і це в ній мені найбільше подобається.
- Тоді їдьмо відразу туди. Я жахливо хочу в душ і щось поїсти, - заявляю, прямуючи до виходу. По дорозі замовляю трохи їжі додому з кафе, а Оля розповідає всі останні новини. Я просто слухаю. Дивні відчуття. Ніби й не їхала нікуди.
Є лише один нюанс.
І цей нюанс приїде до мене трішки менше ніж через тиждень, а я до того часу повинна облаштувати квартиру і відвідати офіс в якому працюватиму.
#1597 в Любовні романи
#773 в Сучасний любовний роман
перше кохання, боротьба за кохання і вибір, зустріч через час дуже емоційно
Відредаговано: 19.03.2023