Розділ 16

Андрій вийшов разом із Вадимом із залу суду.
— Не сумнівався, що ти виграєш цю справу, як і сотні інших, — сказав Вадим, не обертаючись.
Андрій зупинився. За цю хвилину мільйон думок і спогадів промайнуло в голові. Особливо вразив голос Вадима — такий самий, як і десять років тому.
Вадим не міг зрозуміти, чи дійсно Андрій його не пам’ятає.
— Невже ти справді мене не пам’ятаєш? — здивовано запитав він.
— Пам’ятаю, але через інформацію. Так би не впізнав.
Андрію хотілося чи то обійняти Вадима, чи вдарити. Все-таки вони були близькими друзями. А може, Андрію так лише здавалося.
— Я, чесно кажучи, думав, що ти просто вдаєш, ніби ми не знайомі, щоб не псувати хід справи. Взагалі сумнівався, що ти візьмешся за неї.
— Я теж сумнівався, але був упевнений, що ти не впізнаєш мене.
Андрію так не терпілося поставити цілу купу запитань, та він не знаходив, із чого почати.
— Іра мене любила?
— Ну ти даєш, Андрюха… Ніяк не очікував саме цього запитання, — Вадим справді здивувався. — Пішли в паб, тут поруч. У такий час він пустий.
Вони йшли мовчки. Ніхто з них не знав, як повернеться їхня розмова. Вадим розмірковував, що юрист із такими можливостями не міг зовсім нічого не підозрювати.
У пабі дійсно нікого не було. Хлопці сіли в самий кут і замовили пива.
— Чому ти так здивувався моєму питанню? — сказав Андрій.
— Ну, я чекав з десяток інших питань, але ніяк не цього.
— Що в цьому питанні не так? Які ще питання я мав тобі задати?
— Андрій, невже ти справді її так любив? У тебе є дружина?
— Яке це має значення? Так, я її любив. Я бачив, що іноді вона багато п’є, бачив, що вона курить якусь траву. Декілька років я з’їдав себе думками, що не забороняв їй цього. Що це я не врятував її.
— Андрій, зупинися… Вона хотіла тебе вбити, — Вадиму було важко говорити. — Так, Іра — моя сестра. Я завжди був на її стороні… але чи варто було?
— Що ти зараз сказав? — Андрій був близький до втрати свідомості. Йому раптом захотілося, щоб земля пішла з-під ніг і він отямився десь через кілька років. — Повтори.
— Я… я не знаю, що сказати. Невже ти ніколи не замислювався над її діями? Невже не розбирався в тій трагедії? Та невже ти собі жодних питань не ставив?..
Вадим був розгублений. Він був упевнений, що Андрій усе знає і просто хоче це почути від нього.
— Тепер я розумію, чому тебе так здивувало моє питання. Здається, я зовсім не знав ту людину, — з гіркотою сказав Андрій.
Вони довго сиділи. І ті речі, на які Андрій не хотів звертати уваги, які виправдовував будь-чим, виявилися правдою. Ірина його ніколи не кохала. Їй було просто комфортно: про неї турбувалися, її любили, її забезпечували.
І вона таки мала зв’язок із братом своєї найкращої подруги. Саме його вона кохала. Заради нього була готова на все. Ірина віддавала йому все те, що для неї робив Андрій. Але вбити… Це вже занадто.
— І як вона хотіла мене вбити? — розтоптаний правдою запитав Андрій.
— Легко і просто. Вони відключили тобі гальма.
— Але як вони це зробили? Коли? І чому я цього не помітив? — Андрій уже нічого не розумів.
— Ти що, серйозно? Андрію, це ж треба бути таким сліпим або наївним. Іра обкурилася чи випила там щось — я вже не знаю — і сіла в твою машину замість своєї. Мабуть, не контролювала свій стан або забула, що перед цим зробила разом із своїм коханцем.
На повній швидкості — у стовп, а потім ще й в іншу автівку. Шансів вижити — нуль. Ми ледве змогли домовитися з тими людьми. Добре хоч у другій машині не дуже постраждали й просто потребували грошей, — Вадим був у шоці. Він і сам не розумів, навіщо взагалі це розповідає.
Він був упевнений, що Андрій хоч щось знає.
— Я думав, вона просто п’яна сіла за кермо… - прошепотів Андрій.