Розділ 15

Аліса прокинулася і одразу підскочила з ліжка. Ні, вона не згадувала, де знаходиться і що тут робить. Це дівчина пам’ятала. Вона пам’ятала кожну хвилину вчорашнього вечора. Аліса була така виснажена, що навіть не помітила, коли Андрій встав. І навіть не здогадувалася, що ще довгий час після того, як вона заснула, Андрій милувався її тілом, вдихав аромат її парфумів, гладив шовковисте волосся.
Аліса сподівалася, що Андрій на кухні, та коли спустилася, на столі лежала тільки записка, а на зручному кріслі сидів кіт. Аліса була спантеличена. Кіт. Як вона його вчора не побачила? Де він був? І ще купа запитань промайнули в голові дівчини. А кіт сидів, наче чекав пояснень.
— Ну привіт, маленький. Ти не проти, що я тепер буду жити з тобою? — тут навіть сама Аліса здивувалася, що сказала таке. Вона стільки років категорично відмовлялася покидати батькову квартиру, а тут — менш ніж за місяць — такі думки. Але ж і сталося чимало подій.
— Хоча, коте, навіть не знаю, чи захоче твій господар жити зі мною після моєї розповіді.
Аліса взяла записку.
«Люба моя, я пам’ятаю, що сьогодні в магазині працює Марго, тому вирішив тебе не будити. Ти хотіла зробити ревізію в моєму холодильнику — ну то в тебе є на це час», — тут він намалював пару регочучих смайликів. «Якщо серйозно, то кожен сантиметр моєї квартири у твоєму розпорядженні. Дитячі альбоми також у наявності в кабінеті. Подивишся спочатку сама, щоб я не червонів». І ціла купа сердечок.
— Ну добре, — сама до себе промовила Аліса, — ревізія так ревізія.
Першим був холодильник. Не для ревізії, а в пошуках смачненького. Після нічних пригод дівчина була страшенно голодною, незважаючи на відчуття солодкої втоми — не виснаження, а саме приємного знесилення. Тіло слухняне, м’яке, трохи ліниве. Не хочеться рухатися, лише залишатися в цьому моменті. Та голод перемагає.
Аліса заварила каву і почала робити собі якісь канапки. Тут вона звернула увагу на велику кількість цитрусового соку.
«Невже Андрій так попіклувався заздалегідь?» — подумала Аліса.
Коли зі сніданком було покінчено, дівчина пішла на терасу.
— Я не знаю, що думати, батьку, — вона часто з ним розмовляла. Їй здавалося, що батько завжди присутній і підтримує її. — Та чи хочу я вже взагалі думати, хто винен, хто ні? Мені дійсно треба відпустити всі ці події. Я не знаю, чи зраджу цим пам’ять про тебе чи ні, але я хочу жити далі. Вибач.
Вона почула якийсь шум, обернулася і побачила кота.
— Треба звикнути нам один до одного. Не хочеш мені скласти компанію і подивитися фото?
Аліса підійшла до кота і ледь торкнулася. Він не заперечував. Вона підняла його на руки і пішла до кабінету.
Аліса помітила, що частина кабінету підлаштована під кота: якісь сходинки, будиночки. Певно, Андрій дуже любив кота.
Альбоми Аліса знайшла без проблем. Добре, що там батька Андрія майже не було — їй би не хотілося його бачити. Якось вона не подумала про це перед переглядом.
Коли закінчила з альбомами, Аліса почала розглядати книги. Їх було не дуже багато, в основному книги з юриспруденції. Але була і художня література. Помітно було, що художню давно не читали, а можливо, взагалі ніколи. Аліса не знала, чим себе зайняти, тому почала діставати і переглядати книги одну за одною.
З однієї книги випало фото. Такі, де декілька маленьких фото йдуть одне за одним і робляться автоматом. Спочатку вона не повірила своїм очам. Аліса вдивлялася в кожну деталь. Сумнівів не було — це вона. Та дівчина. 

На звороті: «Моя любов».