Розділ 12

Цілу ніч Аліса ревіла на дивані у Марго. Подруга мовчала і лише іноді гладила її по плечах та поправляла волосся. Спочатку вона теж не могла в це повірити. Коли перший шок минув, Марго почала прислухатися до деталей і аналізувати.
Аліса затихла й заснула. А Марго все сиділа і сиділа, даючи можливість подрузі поспати.
Коли Аліса прокинулася, то не відразу зрозуміла, де вона. Потім згадала все, що сталося. Разом зі спогадами прокинувся і біль всередині.
Вона тихенько встала, вкрила подругу, яка, мов янгол-охоронець, берегла її сон.
Приготувавши каву, Аліса сіла на лоджії і насолоджувалася краєвидами. У Марго квартира була в гарному районі — недалеко від її магазину та майже біля озера.
Аліса теж могла б придбати тут квартиру, і Марго неодноразово пропонувала їй це. Але Аліса навіть на хвилину не могла уявити, як це — продати татову квартиру.
А тепер могла.
Їй чомусь зовсім не хотілося їхати додому. Так багато було про що подумати і так мало бажання це робити.
Зайшла Марго.
— Можна до тебе? — запитала вона, поглядом перевіряючи, чи все добре з Алісою.
— Я в нормі… настільки, наскільки це можливо, — Аліса навіть спробувала посміхнутися.
— Шукаєш відповіді? — спитала Марго.
— Якби ще гірше не стало від їх пошуків.
— Знаєш, Алісо, я вчора намагалася вхопити всі деталі, потім трохи аналізувала. Можна я скажу своє бачення?
— Думаю, що не зможу тебе зупинити. Постарайся тільки не добити мене.
— Лише упорядкування фактів, — почала Марго. — Думаю, твій тато дійсно зробив для мами золоту клітку.
— Може тата не чіпатимемо? — нервово сказала Аліса.
— Ти повинна проаналізувати це як стороння людина. Не можна змусити людину любити себе. Ти як ніхто це розумієш. А якби ми зараз говорили не про твоїх батьків, а про чужих людей, — цей чоловік вчиняв би правильно.
Аліса не знала, що сказати. Вона не могла думати про батька як про сторонню людину.
— Ну… знаєш, іноді, коли мама хотіла піти кудись удвох зі мною, тато завжди казав, що ми ж сім'я і повинні проводити час разом.
— Але ж із татом удвох ви часто десь були?
— Так. Тоді він казав, що мама зайнята, а дитину обов'язково треба вигуляти, — трохи невпевнено сказала Аліса.
— Він просто боявся, щоб ти не полюбила маму більше, ніж його. Ну, можливо, ще думав, що мама може просто з тобою кудись втекти.
Марго тримала зоровий контакт і продовжувала:
— Алісо, якби твоя мама тебе не любила, вона б нізащо не продовжувала жити з батьком. Ми всі помиляємося. І твоя мама, мені здається, помилилася лише раз — коли дозволила собі такого коханця, як батько Андрія.
— Я не хочу про це говорити, — Аліса різко знизала плечима.
— А доведеться, люба моя, бо ти закохалася.
Марго звернула увагу, що Аліса навіть не сперечалася.
— Думаю, батько Андрія знав про потяг твого тата до ювелірних і старовинних реліквій. І коли так склалося… — вона трохи помовчала, — коли сталася трагедія, Жанна, звісно, звернулася до нього по допомогу. Він зрозумів, що можна отримати велику суму грошей. Думаю, навіть сам запропонував обвинуваченим заплатити.
— Навіщо це йому? Невже є люди зовсім без моралі?
— Алісочко, та їх повно. Озирнися навколо. Я тобі ще в той день казала, що про батька Андрія різне пишуть. А те, що Андрій сказав тобі, що твоя мама взяла гроші, свідчить лише про те, що він не знав, як було насправді.
Повністю провину з нього не знімаю, бо він усе ж знав, що батько взяв гроші і надавив на постраждалих. Але, вибач, ти також не хочеш сприймати, що твій батько міг бути не таким уже й ідеальним.
Вибір між тим, щоб промовчати або піти здати в поліцію власного батька, — очевидний.
— Андрій казав, що після якогось випадку майже не спілкується з батьком, — тихо сказала Аліса.
Їй теж хотілося вірити в краще.