Розділ 11

Аліса бігла, не розбираючи дороги. Вона вискочила на проїжджу частину, зупинила перше таксі й назвала адресу матері. Її настільки переповнювала злість, що стримувати істерику вже майже не було сил.
До квартири матері вона влетіла так, що мало не довела Жанну до непритомності.
— Ти що, взяла гроші, щоб вбивцю батька випустили на свободу? Він із тебе пилинки здував, беріг, як кришталь. А ти мало того, що ноги розставляла перед усіма, так ще й гроші за його смерть узяла!
Аліса відлетіла до стіни від набагато сильнішого ляпаса, ніж той, що вона щойно врізала Андрію.
— Можливо, я не найкраща жінка та мати у світі, але не переходь кордони, — спокійно сказала Жанна.
— Про які в біса кордони ти кажеш, мамо? Ти вже, здається, перейшла всі можливі!
— Добре. Ти хочеш знати? Ну слухай. Твій тато дійсно мене кохав. Але… Мені було сімнадцять. Знаєш, така собі необізнана дівчинка. Незаймана, якщо тобі так зрозуміліше. Ми зустрічалися пару місяців. Трохи випили, переспали. Я завагітніла. Він прийшов до моїх батьків і сказав, що хоче одружитися зі мною. Вони зраділи, що проблема вирішилася сама собою, і через тиждень зіграли нам весілля.
— Тобто я — проблема? — тихо спитала Аліса.
— Не чіпляйся до слів. Тобі вже за тридцять, а ти чомусь і досі без дітей. Він не дав мені права вибору. Любов застелила йому очі, а людина повинна мати вибір.
Десять років я була хорошою дружиною. У всякому разі, намагалася нею бути. А потім мені стало тісно в моєму житті. Я сказала: давай розлучимося.
На що твій батько відповів: «Живи своє життя, як вважаєш за потрібне, тільки не йди від мене. Я даю тобі свободу».
Мені знову не дали вибору. Він прив'язав тебе до себе, а я не могла піти без тебе.
— Я що, собака, щоб мене прив'язували? Просто тато був справжнім татом.
— Ти знову чіпляєшся до слів. Надмірне кохання теж душить. І так, я не любила твого тата. У мене була лише симпатія. Він це розумів, тому робив усе, щоб я була з вибором, але без вибору.
— Скажи правду: ти брала гроші?
По суті, Алісу цікавило лише це питання.
— Мені їх ніхто не пропонував. Звідки взагалі таке питання?
— Скажи мені правду про суд. Ти показувала мені висновок, що водій через якийсь час помер у лікарні. Це правда?
Жанна мовчала. Вона й так не могла позбутися відчуття, що колись зробила все неправильно. А тепер — якісь дивні питання через стільки років.
— Мамо, будь ласка, скажи правду… Водій помер? — тихо сказала Аліса, вже розуміючи, що це не так.
— Уже помер, — тільки й відповіла Жанна.
Аліса знепритомніла.

Жанна злякалася. Вона хотіла викликати швидку, але Аліса почала приходити до тями. Жанна допомогла їй сісти на диван і принесла води.
— Будь ласка… — з мольбою сказала Аліса.
Жанна почала розповідати.
Їхній адвокат прийшов того дня весь спітнілий і переляканий. Сказав, що її чоловіка вбили навмисно, бо чиясь дитина здала в ломбард за копійки дорогу річ. А власник ломбарду товаришував із її чоловіком.
Той одразу викупив річ, бо вона була ексклюзивна. Потім із ними намагалися домовитися, але він відмовився повертати її навіть за більші гроші.
Його вбили. А Жанні через адвоката передали, що вб’ють і її, і дочку.
— І ти повірила в цю нісенітницю? — Аліса не розуміла, мама це каже серйозно чи жартує.
— Ти ж знаєш, що твій батько часто бував у ломбарді. Часто приносив якісь речі, які люди по необізнаності здавали за копійки.
— Чому ти не пішла в поліцію?
— Я злякалася… Я не сумнівалася, що вони це зроблять.

І тут Аліса зрозуміла,  мати повірила, бо адвокат був її коханням. І цим адвокатом був батько Андрія. 

" Гірше вже бути не могло ",- подумала Аліса- хіба, що Андрій знав і підтримував батька, то це вже точно кінець.