Розділ 9

Прийшов Вадим. Андрій запропонував кави. Вони випили, поговорили на якісь політичні теми. Андрію на мить здалося, що Вадим щось упізнав, але при подальшому спостереженні вирішив, що таки здалося.
Андрій показав декілька файлів, записав пару моментів, на які до цього ніхто не звернув уваги. Обговорили подальший план дій. І вже Андрій хотів сказати, що насправді впізнав Вадима, як задзвонив телефон. Прийшов наступний клієнт. Вони попрощалися, і Андрій занурився в наступну справу.
— Що плануєш робити?
— А що я маю планувати? Не весілля ж. Так, він мені запав. Дуже запав. Дійсно, я не вмію це приховувати, тут ти права. Але поживемо — побачимо. Я ж не знаю, які в нього плани. Тим більше він сьогодні зранку був якийсь дивний. Я спочатку подумала, що йому так само ніяково, як і мені, але потім було відчуття недомовленості. Його дуже напружила поява матері. Ну, не сама поява іншої людини, а конкретної людини. Наче вони знайомі.
— Чому ти не спитала в нього? — здивувалася Марго.
— Ну і що б я сказала? Мені здалося по твоєму виразу обличчя, що ви знайомі? Чи що я така підозріла, що мені все підозріло?
— Може, ти і права. Але і в такому питанні теж не бачу нічого кримінального.
Тут їхню розмову перервав відвідувач. Та й на сьогодні вже було все сказано.
Навіть Андрій не знав, наскільки ця ситуація була катастрофічною. Він знав, що його батько вів лінію захисту водія у справі тата Аліси.
На першому слуханні Андрій бачив, як донька потерпілого весь час плакала, а потім і зовсім втратила свідомість. Він не бачив її обличчя, бо сидів у самому кутку. Йому потрібна була практика, тому він ходив на всі засідання, куди тато дозволяв, і уважно спостерігав.
Більше донька не приходила на слухання, та воно було лише ще одне. З’явилися якісь невідомі свідки, які бачили, як на дорогу хтось вибіг, спровокував аварію, і випадково тато Аліси теж був біля дороги. Все сталося швидко, водій нічого не міг вдіяти.
Чомусь мама Аліси сказала, що дійсно вона бачила ці записи з камер і не висуває звинувачень. Андрій не міг зрозуміти, як так усе змінилося.
Батько не знав, що Андрій прийшов і на це слухання. Тому після засідання не звернув уваги, що Андрій стоїть неподалік від них із Жанною. Здалеку могло здатися, що адвокат втішає свого клієнта, але Андрій стояв доволі близько і почув, як батько сказав:
— Жанночко, так треба. Ти ж не хочеш лишитися ще й свого життя або щоб вони вбили і твою дочку.
В очах жінки з’явився страх. Потім батько побачив Андрія.
— Що ти тут робиш? — зі злістю сказав батько. Потім узяв себе в руки і вже спокійніше промовив: — Синку, ти був на засіданні?
— Ні, — чомусь збрехав Андрій. — Приїхав, щоб тебе забрати, можливо, привітати.
— Ну, вітати не треба, тут важка справа, — швидко сказав батько. — Якщо є змога, підвези, будь ласка, нашу клієнтку куди вона скаже.
Вони їхали і мовчали. Він не знав, що спитати, а питань було мільйон. Так і не наважившись, Андрій просто висадив жінку і поїхав додому.
Він твердо вирішив увечері про все спитати напряму у батька.

Ввечері Андрій приїхав додому та відразу пішов до кабінету батька. Проходячи повз кімнату батьків, він побачив сплячу матір і таблетки поряд.
«Знову на заспокійливих», — промайнуло в його голові.
Хоча батьківською ця кімната вже давно не була. Батько засинав або прямо в кабінеті, або в гостьовій, дивлячись черговий спортивний канал. І лише інколи можна було побачити батьків разом.
Андрій боявся шлюбу. Боявся, що вони з дружиною житимуть так само. Хоча він був впевнений, що ніколи не поводитиметься так, як його батько.
Коли вони познайомилися з Іриною, він ставився до неї як до маленької принцеси. Інколи вона була дивакувата, інколи вживала заборонені препарати. Вона витрачала стільки коштів, скільки хотіла, і він не забороняв.
Але водночас вона була ніжною кицею, яка завжди віддано дивилася йому в очі, муркотіла та терлася об нього.
У нього був друг. Хороший друг. Одного разу він сказав Андрію, що Ірина, мабуть, обпоїла його чимось, якщо він не помічає, як вона користується ним.
Друзі посварилися. Дійшло навіть до бійки. Більше вони не спілкувалися. Ніколи.
Андрій навіть не зрозумів, що вже якийсь час стоїть під дверима батькового кабінету. Звідти лунали голоси.
— Ну ти дійсно професіонал. Як тобі вдалося вмовити її взяти гроші? — запитав незнайомець.
— Хто ж тобі розкриє свої професійні таємниці, — засміявся батько.
— Кажуть, колись вона була твоєю подружкою, — єхидно запитав незнайомець.
— Я багато з ким товаришую. Язик — мій помічник у будь-якій ситуації, — двозначно відповів батько, і вони обоє голосно зареготали.
Андрій стояв, мов залитий у бетон.
Яка новина його вразила більше — він не знав.
По-перше, батько однозначно зраджує маму. Тепер уже сумнівів не було.
А по-друге, вони заплатили родичам загиблого і сфабрикували справу.
Чи знали родичі, що ніяких свідків не було? Чому вони погодилися взяти гроші?
Ці спогади з новою хвилею ранили душу.
У відносинах батьків усе без змін. Правда, від заспокійливих мама ставала іншою людиною. Але для неї тато — Бог, і ніхто за стільки років не змінив цієї думки.
Так само і він боготворив Ірину.
Вони були разом лише рік, а він уже стільки років не може цього відпустити. Йому інколи просто до болю потрібно знати, чи любила вона його взагалі.
Можливо, комусь його бажання здається щонайменше дивним. Але він знецінив себе, і тільки відповідь могла дати спокій.
А відповіді не буде.
Ірина мертва.