Розділ 8

Андрію треба було зосередитися. Справа виявилася важчою, ніж на перший погляд. Він відкривав один файл за другим, які так старанно підготувала Марина, але не міг нічого зрозуміти. Голова шуміла. Він не знав, як сказати про свої припущення Алісі. Та які там припущення. Андрій стовідсотково знав, що саме через цю справу вже багато років не може пробачити батька.
Спочатку він навіть не хотів продовжувати юридичну кар’єру, а потім просто дав собі обіцянку: будь-що допомагати тільки хорошим людям. Іноді він працював безкоштовно. Звісно, багато людей хотіли отримати допомогу безкоштовно, але Андрій наводив довідки та вибирав тих, хто дійсно був у скрутному становищі.
Чому тягар батька він тягне на собі? Тому що батькові все одно — він людина без моральних принципів. І глибоко в душі Андрій не сумнівався, що таких справ було багато, але він не хотів про них знати.
— Привіт, — Аліса підійшла і ніжно обійняла Марго. — Рада, що ти прийшла. Певно, мені треба поговорити з тобою.
— Тобто той незнайомець, що приходив з кавою, не зовсім незнайомець, — з підзадоринкою сказала Марго.
— І як ти так легко завжди знаєш, про що буде розмова? — Аліса трохи здивувалася. Вона не думала, що Марго настільки уважна.
— Слухай, я знаю тебе сто років. І ти вважаєш, що те, що якийсь чолов’яга приплентався сюди з кавою, сказав, що вже не перший раз, повинно було не зацікавити мене?
— Ну, на той момент ще повинно було, — Аліса засміялася.
Тепер уже Марго була розгублена.
— Тобто сьогодні вночі щось сталося? — тихо спитала вона. — Ти з ним переспала? — Марго здалося, що вона навіть охрипла.
— Я не розумію, це що така дивина, коли люди в нашому віці сплять один з одним? І взагалі, я тебе покликала не обговорювати, спала я чи ні.
— Та яка ж тема зараз може бути ще цікавішою? Хоч скажи, тобі сподобалося чи ні?
— Марго, трясця твоїй матері, ми не будемо це обговорювати! — крикнула Аліса і почервоніла. — Мені здається, що це більше, ніж симпатія.
— Ти вирішила мене добити. Мені здається, що в мене зараз параліч язика буде, — Марго вже не знала, що її здивувало більше за останні п’ять хвилин: те, що її подруга врешті-решт когось до себе підпустила, чи те, що вона, здається, ще й закохалася.
— Непогано було б, щоб той параліч тебе таки схопив хоч на пару хвилин, — жартома сказала Аліса. — Може, я б мала змогу хоч щось сказати.
Марго жестами показала, що закриває рот на замок.
— Коротше, все склалося якось безладно. Він з’явився нізвідки, а я чомусь не прогнала, — і Аліса розповіла все, що сталося останнім часом.
— Що ти про нього знаєш? — спитала Марго.
Аліса не знала нічого. Їй чомусь стало страшно. Вона ж дійсно не знала нічого.
— О, дорогенька, судячи з переляку на твоєму обличчі, ти йдеш тією ж доріжкою, що і завжди. Закохуємося, дізнаємося, що він козел, страждаємо.
— Ти в курсі, що мені зараз неприємно? — ображено сказала Аліса.
— А діставати тебе потім з депресії приємно мені? Добре. Ну, вибачатися я не буду, бо правду сказала. Але ти знаєш, що твій Андрій — найкращий юрист нашого міста. Більш того, в нього майже немає програшних справ. У криміналі замішаний не був, на відміну від його батька.
— Його батько що, злочинець? Він же казав, що він також юрист. Блін, та невже вона знову помилилася в людині?
— Ні, він не злочинець. Він дійсно юрист, але, на відміну від сина, йому байдуже, чию справу вести. Він також майже всі справи доводить до виграшного завершення. Робить це професійно, не підкопаєшся.
— Стоп. Звідки ти це все знаєш? Звідки взагалі знаєш, що мій Андрій і той, про кого ти розповідаєш, — це одна і та ж людина?
— Розумієш, золотко, чиста випадковість, — Марго повернула до неї екран телефону з фото Андрія. — Він?
— Так, це він. Але як ти почала шукати? Як ти знала, що шукати? — Аліса була збита з пантелику.
Марго розповіла, що в той день, коли він приходив, у магазині був клієнт. І, побачивши Андрія, він щиро почав йому дякувати. І Андрій не розгубився — спитав про сім’ю, про якусь роботу. Коли Андрій вийшов, Марго почала тихенько запитувати, хто то і що собою являє.
Клієнт, не підозрюючи нічого, розповів і про справу, і про Андрія як про людину, що він усіх пам’ятає. Про його любов до своєї справи.
— Ну, я трохи й скористалася інтернетом. А воно щось так затягло — так багато інформації. Ну, як бачиш, недаремно, — закінчила розмову Марго.