Розділ 5

   Прийшовши до магазину, як завжди з кавою в руках, Андрій трохи розгубився. З клієнтом спілкувалася якась інша дівчина. Аліси ніде не було видно.
— Дуже перепрошую, — сказала дівчина, — та з напоями не бажано заходити. В нас ексклюзивні меблі, і ми намагаємося тримати їх в ідеальному стані.
— Вибачте, Аліса не робила мені зауважень, а сам я якось не подумав про це. Де вона?
— Хто, Аліса? Сьогодні вона взяла вихідний. Я іноді підміняю її, — відповіла дівчина.
— У неї щось сталося? — занепокоївся Андрій.
— Ще багато років тому, але якби Ви були її другом, то знали б про це. А так, вибачте, не маю права говорити про чуже життя.
— Тож, може, ми і друзі. Не завжди навіть друзі все знають, — Андрій почав обурюватися. Він не звик, щоб йому відмовляли в якійсь інформації.
— Якщо Ви хочете бути її другом, пане, то для початку приносьте замість кави апельсиновий сік, — примружила дівчина очі і посміхнулася.
— Аліса ні разу не сказала, що не любить каву, — в цей момент Андрій вже почав виправдовуватися. Незрозуміло, чи перед дівчиною, чи перед собою.
— Така вона вже є, наша Аліса. А тепер вибачте, мені треба оформити замовлення та закривати магазин.

   Аліса сиділа за одним і тим же столиком вже багато років. Сиділа і дивилася на проїжджу частину.
   Навіщо вона це з собою робить? Навіщо приходить сюди кожного року в один і той же час?
Перед очима все поплило, і вона знову повернулася в той день.
   До дороги було рукою подати, але це була не центральна вулиця. Автівок завжди було мало, та й рухалися вони спокійно. Вони з татом сиділи, їли морозиво, згадували дитинство.
   Чомусь тато згадав, як вона маленька впустила м'яч і вже схопилася бігти за ним. Тато ледве встиг її спіймати. Автомобіль загальмував, водій трохи насварився. Тато вибачився, і вони пішли на майданчик.
   Не встиг він закінчити розповідь, як у хлопчика років трьох вислизнув з рук м'яч і покотився на клумбу з квітами. Мама малюка хотіла піти, та тато її зупинив, сказав, що допоможе принести.
Він піднявся і пішов. Лише пару метрів — і на шаленій швидкості, не справляючись з керуванням, на клумбу вилетіло авто.
   Це були безкінечні секунди. Здавалося, що татова голова існує окремо від тіла — вона не трималася.
   Аліса тільки закінчила медичний. Вона завжди могла прийти на допомогу. Але не сьогодні. Не сьогодні.
   Можливо секунди, можливо хвилини — вона не могла поворухнутися.
   Все кругом летіло, щось розбивалося, хтось кричав, хтось плакав. Вона була в центрі якогось урагану.
   Ледве відірвавши ноги від землі, Аліса побігла до тата.

   Він був мертвий.

   Вона спізнилася.

   Ще намагаючись щось зробити, дівчина не відразу зрозуміла, хто і навіщо намагається кудись її відтягнути.
   Зрозумівши, що це лікарі швидкої, Аліса в істериці кричала, що вона вбила батька, не допомогла. Потім кричала, що це вони довго їхали.
   І навіть трирічна дитина була винна, що впустила той клятий м'яч.
   Аліса сходила з розуму.
   Їй здавалося, що життя зупинилося. Вона не зможе жити без тата.
   Сьогодні на цьому спогади закінчилися.
   Інша історія залишилася незгаданою.