Розділ 4

   Він сидів у своєму кріслі. На годиннику було 13:55. Звичайні людські емоції взяли гору над ним, і він занурився у спогади.
«Ось вони вчотирьох плавають на байдарках, ось ідуть у гори. Потім вирушають у похід. Він, Ірина, її брат Вадим та його дівчина Катерина — вона ж найкраща подруга Ірини. Дуже часто до них приєднувався брат Катерини, але чомусь завжди один. Казав, що йому не щастить із дівчатами і він чекає, поки Андрій кине Ірину. Все це було сказано жартома, всі реготали в цей момент.
Але, згадуючи їхнє життя протягом останніх років, Андрій усе частіше збирав якісь пазли докупи. То Ірина пішла вночі сама купатися, то на світанку десь сонце зустрічала, то випадково зачинилася в туалеті торговельного центру і не могла вийти. А пізніше вони випадково там же зустріли брата Катерини.
   Він зараз і не пригадає, як звати того брата, бо мозок настільки бойкотував визнавати, що щось не так, що категорично стирав усе, що пов’язано з тією людиною».
   У двері постукали, і рішуче молодий чоловік років тридцяти п’яти зайшов до кабінету.
Чоловік був гарно вдягнений, з аристократичними рисами та чіткими цілями в житті, які віддзеркалювалися в його горделивому погляді. Андрій не впізнав би Вадима, якби в нього не було інформації про клієнта.
   Він запропонував тому присісти. Почався діалог, з якого Андрій зрозумів, що Вадим його також не впізнав.
«Добре. Хай так і буде. Далі подивимося. Думаю, для справи це те, що треба», — і Андрій трохи повеселішав.
   Розмова була довга. Хороший юрист повинен знати навіть більше, ніж рідні, якщо, звісно, клієнт дійсно бажає перемогти.
   О 16:00, уже маючи досить інформації про ситуацію та більш-менш чіткий план дій, вони попрощалися. Андрій почав працювати. Закони, постанови, правила банку, статті про інших скривджених.
    Його завжди настільки поглинала робота, що він втрачав контроль над часом. Помічниця звикла: якщо її не покликали до кінця робочого дня, то Марина тихенько збиралася, залишала записку з якимось милим побажанням гарного вечора та зачиняла шефа всередині.
Так сталося і цього разу.
   Андрій оговтався вже о першій ночі. Він не був виснажений. Його прямо розпирало кинутися в бій. Яке ж задоволення він отримував від виграшних справ! Цього ще не бачив ніхто.
Він їхав за місто, на улюблену галявину біля річки, і співав, пританцьовуючи. Якби його оточуючим хтось про це сказав, у житті ніхто б не повірив.
Звісно, було декілька і програшних справ. Усе-таки він не Бог, і кожен може помилитися. Він просто не брав гроші за ті справи і потім ще довго їх аналізував. Ні, він не картав себе і не робив винним, але вивчав усе досконально — і таки вийшов на достатній рівень професіоналізму.
   Тиждень Андрій тяжко працював, щоб вирішити цю справу на одному засіданні. Він брав немалі гроші, але й відповідальності йому було не позичати.
   Зрозумівши, що все підготовлено по вищому рахунку і залишилося тільки дочекатися дня засідання, Андрій раптом усвідомив, що дуже сумував за Алісою.
   Та й взагалі… після того, як дівчина почала відкриватися йому, він просто пропав на тиждень, а телефонами вони так і не обмінялися.
  А якщо вона дійсно думає, що в нього є дружина?
І взагалі — якого дідька він тоді приходив?
Йому стало погано. Здається, навіть краплі холодного поту вкрили його чоло.
«Чому він так нервує? Що це може означати? Вона що, небайдужа йому?» — ці думки були трохи болісними, але живими.

Йому було страшно.

Але водночас — так прекрасно.