Розділ 1

    Чоловік йшов у зимовому пальто хоча на вулиці було майже вісімнадцять градусів тепла та світило яскраве сонце. Можливо воно було вже не таким гарячим, але все ж таки давало відчуття насолоди та затишку в осінній день. Він йшов опустивши голову і не звертаючи увагу на світ, що його оточував. Чоловік не впізнавав сам себе. Як він міг дозволити собі таку слабкість.  Чим він взагалі думав, де його мозок був в той момент. І здається нічого страшного не трапилося, то чому ж його прямо трясло, знобило, кров геть відмовлялася циркулювати. І здається все тіло завмерло чекаючи на подальші події.
Чоловік зайшов в квартиру та так в тому пальто й сів на стільчика. Кіт не заставив себе довго чекати та й заліз на руки до господаря.
- Ну ти уявляєш, - звернувся Він до кота, - я сьогодні запросив на побачення дівчину. Ну як побачення, скоріше не побачення, а прогулянка парком. Але ж запросив. Ну чим я думав? Що тепер робити? Я ж не можу піти.

      Кіт підняв свою пухнасту голову й подивився прямо в очі господарю своїми напрочуд розумними очима. Він би відповів, але ж хто винен, що така розумна голова не може говорити людською мовою.
- І не дивися на мене так. Можливо для тебе в цьому нічого такого і не має, сходити на побачення з якоюсь новою знайомою. Вибачайте, для мене це трагедія, чи сенсація. Я не знаю. Я заплутався, але це точно велика подія з можливими негативними наслідками.

   Чоловік замовк. Його очі дивилися перед собою, але погляд був затьмарений. А в голові йшли такі болючі та такі щасливі спогади.

   Жовтень красувався своїм вбранням. Було настільки тепло, що можна було дозволити собі ходити у футболці. Він займався на майданчику. Йому було 23 роки, тільки закінчив юридичний. Амбіційний, цілеспрямований, повний сил та енергії, вже б сьогодні готовий розпочати свій далекий та багатий на пригоди шлях. Він з малечку був захисником скривджених, починаючи з беззахисних тварин і закінчуючи зацькованими однолітками. Але як то кажуть: "хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани". 
  Він робив силові вправи як раптом око наче запекло вогнем. Швидко нагнувши голову, щоб зменшити біль, зрозумів, що біль геть пройшов, залишилося тільки мерехтіння в очах. Десь неподалік він почув легкий сміх, наче вітер хитнув гілочку з найрізноманітнішим листям. Обернувшись він побачив дівчину, яка швидко сховала посмішку та хитреньким голосом проспівала як птах:
- Вибачте, не хотіла Вас потурбувати. Певно випадково своїм дзеркалом пустила Вам сонячного зайчика. - І так сором'язливо посміхнулася,  що Він і подумати не міг, що це не збіг. Він вже не про що думати не міг, просто стояв і дивився в її бездонні сині очі, вони були такими яскравими, як волошкове поле.
- Вони справжні? - тільки і вимовив Він.

Тут вже вона щиро здивувалася.
- Хто?
- Твої очі.
Дівчина залилася сміхом і сказала,  що зазвичай вона позичає свої очі у ляльки. І вони вже продовжили сміятися удвох.

  Спогади стиснули горло, болісним клубком скотилися у шлунок та блискавично відізвалися потужною хвилею у серці. Він сто разів задавався питанням чи можна було б щось змінити, але навіть не міг відповісти собі чи взагалі хотів би щось міняти.
- Кіт от скажи як я міг перетворитися з веселого оптиміста в таке грубе нетактовне лайно. 
Кіт ображено нявкнув, зіскочив на підлогу, нагнув голову та пішов геть.
- Вибач, ну вибач. Добре, що хоч хтось мене любить таким, який я є. Іди до мене, зараз дам тобі щось смачненьке. Що ти хочеш, соковиту курку чи смаженого лосося? 
   Чоловік засміявся, йому слабо вірилося, що в часи, коли для людей робили Бог знає з чого ті консерви, хтось щиро попіклувався про тварин. Нагодувавши кота, він почав роздягатися. Включивши воду у ванній, чоловік зрозумів, що найближчі пів години він буде відмиватися від спогадів, які вже десять років міцно тримають його у минулому.
   Тепла вода розслабила і таки стерла на деякий час ті болючі картинки. Але на заміну їм прийшли спогади сьогоднішнього дня.
   

   Він зайшов у меблевий магазин. Насправді йому не дуже й треба було туди йти, але щось наче силою штовхнуло його і він відкрив двері щоб увійти. Трохи сумніваючись і вже майже зробивши крок назад, йому пекельно засіпало око. Втративши орієнтацію у просторі, він мимоволі похилився у бік, але хтось підтримав його. Цей хтось пахнув ванількою і мав настільки м'які руки, наскільки це взагалі було можливим. Мабуть такими м'якими можуть бути хіба що новонароджені діти.
   Чоловік відкрив очі і йому знову захотілося їх закрити. Перед ним стояла незвичайної краси дівчина. Її жовте шовковисте волося нагадувало лани пшениці, такої повної енергії та осяяної сонячним промінням. Її постать була ідеально рівною, а форми бездоганні. Губи були схожі на арку Купідона і щось намагалися сказати. Але Він нічого не чув, нічого цього не помічав, бо серед всієї цієї краси були вони....волошкові очі. Навіщо вони з'явилися в його житті. 
   Наче десь з іншого виміру він почув всій власний голос, який просив вибачення. Губи дівчини знову заговорили і на цей раз чоловік спробував таки взяти себе в руки та зрозуміти, що ж ті губи хочуть.
- З Ваши все добре? Ви наче зблідли трохи тай губи посиніли чи що? Може швидку викликати? Ато знаєте як зараз поширені ці інфаркти-інсульти.

   Він дивився і не міг зрозуміти наскільки довго вже стоїть як придурок і кліпає очима. Йому було соромно, але водночас і весело, бо дівчина казала очевидні нісенітниці, але щиро переймаючись його здоров'ям.
Повністю контролюючи вже ситуацію він невимушено промовив:
- Щиро дякую за турботу та навряд чи інфаркт чи інсульт можна виявити за одними синіми губами, - й ледь помітно самим кінчиком губ посміхнувся.
- От даремно Ви глузуєте з мене,- дівчина навіть не образилася, - тож хвороби молодіють і те, що Вам десь 30 років не робить Вас винятком для нещасного випадку.  А я потім перейматимуся, що не наполягла на швидкій допомозі.
- А як ви дізнаєтеся,  що я наприклад впав без свідомості на вулиці через те, що ви мені не надали допомогу?, - чомусь йому приємно було вести цю розмову.
- Так, дійсно, Ви праві. Давайте мені свій номер телефону, я буду телефонувати Вам вранці і ввечері протягом тижня, якщо все добре, то далі думаю вже можна не перейматися.
- А якщо я одружений,  як я поясню дружині ці регулярні дзвінки,- його б мало це дратувати, але  ні, він ледве стримував сміх.