1

 Дракон летів у своїй істиннiй сутностi над полями та лiсами. Летів навмисно низько та повільно, пару разiв над селами навiть полум'ям дихнув. Чисто над дахами, але паніка вже піднялася. А Змієві цього й потрібно було. 

 Місцевий князь , Гнат Жлобенко, з даниною став хитрити. Неврожай у нього, купці не йдуть, звірина в лiсi не б'ється, риба по річках не ловиться. По спостерігав Змiй за цією місциною, i зрозумів що бреше князь. Валки з купцями йдуть , пшениця в полях колоситься , рибалки сiтками ловлять. Бреше словом , до того ж нахабно в очі. Ще й кому? Змієві , господарю цих земель. 

 Першим бажання дракона , було спалити все це князівство. Але , на гарячу голову , нічого путнього не зробиш. Дракони про це знають як ніхто. Ну випалить поля, знищить села , поруйнує млини, що йому з того? Князь тим паче не заплатить. Просто нізчого буде.  

 Був ще варіант - позбавити свого захисту. Всі чудово знали що вiд підніжжя чорної гори, i до місця злиття річки в озера в одному напрямi, як i вiд холодної балки до одинокої гори в іншому, територія князя Жлобенко. Дракон Змiй ,  що сидить на Чорнiй горi, виділив князеві  цю ділянку. Якщо хтось з сусідiв сунеться - матиме справу з драконом. 

 На вiдмiну вiд вигадок бардів різного пошиву, охочих "Викликати на чесний бiй" не так уже багато. Змiй сам любив послухати таких пісень, про хороброго пана, який в чесному двобої заколов дракона. Посміятися вiд душi годиться. От тільки вiд того, що такi історії сприймають за чисту монету, якось не дуже весело. 
 

 На підльоті до княжого замку , дракон приземлився на поляну. Набувши образу людини, з вугільно чорним волоссям, чорними очима , в чорних шкіряних штанах i плащi , вирішив пройтися пішки. 

 Підходячи до замку, Змiй вчув не бувале тут - тишу. Без гамiру прислуги; без вереску худоби яку готують на обід; без п'яної балаканини дружинників; без храпу вартового у воріт; без одвічних криків господаря на всю округу: 

 - Нові сукні!!! Та ви мене розорите!!!
 Ну що тут скажеш. Наплодив дванадцять дівчаток, буд добрий,  забезпечуй. Треба вчасно зупинятися. 
 Ще на підходи до замку затримав дихання. Легенi вiд смороду з замку вберіг,  а от очі вже почали сльозитися. Міст опущений. Зайшов в середину. Ні душі. Нікого. Навіть собак нема. 

 Зусиллям волi, дракон змусив вдихнути "аромат" цієї місцини. Баранчик з вівцею, якi відбилися вiд стаї, заради любовних втіх, попросилися назад зі шлунка. Як самець самцю, Змієві шкода було обламувати з інтимом. Але шлунок , виявився сильніше за солідарність. 

 Пекучий бiль в легенях, випорожнившийся шлунок , пелина в очах вiд смороду замку була не даремною. Змiй взяв досить таки свіжий, читкий слід. Летячи по ньому, вiн підлітав до лiсу, перед яким знову набув людської подоби. 

 Йдучи по лiсу, вiн доволі швидко знайшов мисливську хатинку. Трохи пройшовся навколо. Нi тобі пасток, нi якихось сигналок, нi магічних огорож, чи якихось магічних сповіщувачів. Та навiть чатового на дереві не було, аби виглядував чи не летить бува дракон. 

 Через таку зневагу, до своєї особи, Змієві аж образливо стало. 
 Пiшовов на прямик , через головний вхід. Вартовий, обпершись об алебарду , спав стоя. Решта охоронців, як уньохав дракон, добряче вже набралися сивухи. 

 Як тільки Змiй ступив у двір , все відразу стихло. Корови не мукають, кози не бекають, собаки підтиснув хвіст, забилися під стінку , жалісно скулять. Звична картина, при появi дракона. 

Пройшовши в дiм , зайшов в коридор. Вiчливо, постукав у двері. 
- Кого це там принесло!!! - прокричав господар. 
 Дракончиків, з перших ж днів, як тільки вилупився зі шкаралупи, вчать вiчливостi i категоричному не прийнятті грубощів. Тому дубові двері , злетіли з петель . Пролитiвши через всю кімнату, увійшли на половину в протилежну стіну. 

- Доброго дня. Я з гори. - зайшовши , привітався дракон. 
 Бачачи як жіноцтво за столом , готове зірватися з міста, Змiй піднявши руки сказав: 
- Сидiть ,сидiть. 
- З...З...Змiй? - вилізши з під столу, запитав князь. 
- О це так дивина - розвiв гість руки в сторону. - Кажуть дракони століттями не міняються. А ти мене з минулого разу впізнати не можеш. 
- Та нi... я... я... 
- А що ми тут робимо? 
- Та ми ось... поїсти сiли.
 - Поїсти сiли
- Ну так . Борщик , сальце...
- Сальце. Ти не проти , якщо я пригощусь? 
- Та беріть. Беріть звісно. 

 Змiй простягнув  руку, яка поступово, вiд кінчиків пальців до плеча , перетворилася в драконячу лапу. Кіготь встромив в шмат на тарілкi. Вiдрiзаючи собі, дракон в такт руху кігтем, очима проводив по шиї князя. 
- Я більше підсмажене люблю. - дихнув полум'ям. Шмат підрум'янився. 
- Слухай Змію. Я знаю чого ти прилетів. Грошей в мене нема. 
  Полум'я вирвалося з рота. Край шматка, миттю засушився. З хрумкотом , дракон його відгриз. 
 -  Та в мене тринадцять жінок в сім'ї. Якi гроші можуть бути? 

 Змiй закинув шматок до рота, i почав дрібнити масивними щелепами, не зводячи очей з господаря дому. 
- Слухай Змiю...ти...
 Струмінь полум'я пронісся над головою князя. 
- Ви .Не забувайтеся. 
- Добре . Добре. Ви ... дочкою візьмете. Настусю підійти. Та підійди тобi кажу. 
 З за столу встала  дівчина. Русяве волосся заплетене в косу. Тоненький сарафан , шiльно облягав стрункий стан , з випираючими в перед грудьми . Великими , круглими як кавуни. 
 Змiй був чоловіком. I мав чоловiчi слабкостi.