Поверненню не підлягає

Відкрилися двері. Колихнувся дзвінок, який сповістив про прихід гостя. То була висока трохи сутула дівчина за двадцять п’ять, яка тримала в руках великий пакет «Сільпо». Там лежало борошно, різні розпушувачі та формочки для кексів. Вона підійшла до прилавку і залишила покупки біля нього.

Через дерев’яні підвіски виринула пристаркувата смуглява жінка, одягнута в червону блузку, що здавалася навіть бордовою при такому темному освітленні.

–  Добрий день, – сказала Владислава. – У вас є наручні годинники?

Стара поважно махнула рукою на кінець прилавку, від чого задзвякала дюжина браслетів на її зап’ястку. Дівчина ще раз кинула погляд на продавця і зрозуміла, що та циганка. Владислава підійшла до вітрини з біжутерією і помітила серед безлічі каблучок і сережок лише два годинники.

–  Можна глянути ближче?

Циганка повільно підійшла і подала їх їй до рук. Один з них був срібний і невеличкий, якраз для тендітної руки. Інший – з великим циферблатом та золотий. Владислава приміряла їх по черзі.

Роздався голосний дзвінок і у двері влетіла ще одна гостя, яка приклала до вуха телефон і почала ритися на полицях.

–  Да-да… Я зробила вже той переклад… Ось зайшла в якусь барахолку на Андріївському… шо?... піду в зал, а потім ми зустрінемося в барі.

Обравши чорний капелюх, хустинку та червону сукню, вона обернулася і побачила циганку та дилду з кислим обличчям. Попрощавшись, студентка заховала смартфон в задню кишеню порваних джинсів, та поклала на касу вибрані речі.

–  Скільки з мене? – запитала вона, крутячи в руках шкіряний гаманець.

Знову задзвякали браслети і продавщиця тицьнула на табличку зверху, на якій було написано «Береш річ – залиш свою».

–  Як це? – скривилася Ксюша.

Владислава теж звернула увагу і ближче підійшла до каси разом зі срібним годинником.

–  У нас тільки бартер, – коротко мовила стара.

–  О! Це нова фішка! – захоплено вигукнула Ксюша і зробила фотку на телефон. – Як вас відмітити в Інстаграмі?

–  То ви будете щось обмінювати? – запитала продавщиця.

Ксюша почала шукати щось, що може віддати, у своїй сумці і врешті зняла свій кулон.

–  Беру платок, – вхопила в руки хустинку дівчина і задоволено вийшла з магазину.

Владислава дістала свій старий годинник з невеликою тріщиною на циферблаті.

–  Тільки він не працює, – попередила вона.

–  Нічого.

–  То я можу йти? – невпевнено перепитала Влада.

Циганка холодно кивнула, зібрала речі і зникла за завісою.

***

Владислава трусилася в маршрутці і зосереджено вдивлялася на свою нову покупку. Годинник здавався їй надто малим на її широкому зап’ясті. На колінах вона тримала дві картонні коробки, від яких пахло ваніллю та корицею. Вона схопила їх за міцну мотузку і направилася до виходу. Транспорт зупинився. Влада почала спускатися, як один з чоловіків подав їй руку. Це збентежило її. Дівчина проігнорувала цей жест і швиденько відбігла від транспорту.

Вона завернула на іншу вулицю, де помітила привабливого чоловіка, який йшов навпростець до неї. Він нахабно оглянув її з ніг до голови та грайливо усміхнувся. Влада, соромлячись, опустила очі й пришвидшила свій крок.

–  Стандартний лате! – вигукнув бариста, коли Владислава зайшла у світлу кав’ярню.

Влада підійшла до барної стійкі і поставила одну з своїх коробок. Бариста відкрив її і побачив дев'ять гарненьких мафінів.

Хлопець у темно-брунатному фартуху зробив помітку в журналі і відрахував 350 гривень. Він поклав їх перед кондитером і нарешті глянув на неї. Його погляд, який ще мить тому був байдужий, зараз випромінював зацікавленість.

–  Підкажи, як тебе звати... – почав той.

 Владислава здивовано озирнулася та пересвідчилась, що це адресовано саме їй.

–  Влада, – розгублено відповіла та.

–  Макс, – простягнув руку той. – Що ти робиш сьогодні ввечері?

–  Гуляю з собакою.

–  То може затусим разом? – запитав той і показав свої ідеальні зуби.

Її очі забігали, шукаючи логічне пояснення цій ситуації і взагалі цьому дню. Владислава не любила бути в центрі уваги та особливо не була об'єктом чоловічих зітхань. Навчена гірким досвідом, вона трималася від них осторонь. Крайнє побачення показало, які вони цінителі жіночої краси і далі за верхній шар тонального крему дивитися не бажають.

–  Ми гуляємо на Набережній.

Після цього Влада схопила гроші і поспіхом вийшла з кав'ярні.