Битва за Об’єкт-9

Об’єкт V-01 різко кинувся вперед, його потужні лапи ляснули по металевій підлозі, викликаючи вібрацію у всій лабораторії. Лія відступила, стріляючи з енергетичного гвинтівки, але куля лише відскочила від товстої луски істоти.

«Вони мутанти! — кричав Джарен, стріляючи у тінь біля вентиляції. — Їх більше!»

З тіней вибігли кілька менших істот — швидких і злісних, з гострими кігтями і світними очима, що блищали у темряві. Вони оточили групу.

Хант кинувся до панелі управління, намагаючись активувати аварійну систему ізоляції, але механізми відмовлялися працювати — хтось або щось блокувало сигнал.

«Треба вибиратись звідси!» — вигукнула Лія.

Об’єкт V-01 виставив лапу, ніби хотів схопити її, але в останню мить охоронець Мартен кинув гранату, яка вибухнула, відкинувши мутанта назад.

«Відхід!» — крикнув Хант.

Група рвонула коридорами, за ними — рев і гуркіт кроків, що наповнювали лабіринти металу і бетону.

На мить Лія зупинилась і озирнулась. Її очі зустрілися з поглядом V-01 — не тільки хижака, а й чогось близького до розуму.

«Це не просто звір…» — промовила вона.

«Ми повинні знайти спосіб вимкнути цю лабораторію, — відповів Хант. — Інакше це стане початком кінця.»

Відлуння кроків мутантів слідувало за групою в кожному повороті коридору. Серце билося шалено, дихання ставало все важчим — адреналін відчайдушно змішувався з холодним страхом.

«Хант, є ідеї?» — крізь шум двигуна вездехода спитала Лія, коли вони нарешті вибігли на зовнішній майданчик лабораторії.

Він швидко гортав файли на планшеті. «Тут має бути головний сервер. Якщо зможемо добратися до нього, можна відключити системи охорони і припинити активацію мутантів.»

Джарен, оглядаючись, додав: «Але ми не знаємо, чи залишилась електрика. А цей об’єкт може бути ізольований від зовнішніх мереж.»

Лія кивнула. «Тоді шукаємо автономний доступ. Якщо ця лабораторія працює, то має бути резервне живлення і аварійний інтерфейс.»

Вездеход глибоко в'їхав у покинутий двір, засипаний попелом і уламками. Вдалині виднівся невеликий ангар із підписом «Склад №7». За інструкціями Ханта, там міг бути аварійний пункт управління.

Вони поспішали, відчуваючи, як невидимий час спливає між їхніми пальцями.

Раптом над головами пролунав рев — хижак повертався, але тепер він був не один.

«Вони збираються в зграю!» — вигукнув Джарен.

Лія натиснула кнопку запуску двигуна. «Готуйтесь! Якщо виживемо, то зможемо зупинити цей жах.»

Вездеход «Нова-4» рвонув крізь зруйновані будівлі, піднімаючи пил і уламки. За ними, мов тіні апокаліпсису, гналися кілька мутованих рептилоїдів — їхні блискучі очі горіли ненавистю.

«Дрон на відволікання готовий!» — закричав Джарен, запускаючи пристрій, що миттєво злетів і почав імітувати звуки їхнього пересування з іншого боку.

Хижі істоти, ошелешені, розвернулися, кинувшись на дрон, що вибухнув через кілька секунд. Але час для команди був надто малий — один мутант випередив відволікаючий маневр і стрибнув на кузов вездехода.

«Тримайтесь!» — Лія спробувала стріляти, але ворог був надто близько.

З ревом двигуна, уламками та криками вони мчали до складу. Лабораторія залишалася далеко позаду, а на горизонті — зловісний червоний світлофор аварійної сигналізації, що миготів у темряві.

«В складі мають бути старі термінали,» — нагадував Хант, — «потрібно відключити системи.»

Але навіть коли двері складу з гуркотом відчинилися, вони відчували: це ще не кінець. Десь в тіні щось готувалося знову з’явитися.

Вездеход із гуркотом проїхав крізь розвалені ворота складу №7, піднімаючи клуби пилу, що зависали у повітрі, мов густий туман. Попіл сипався з іржавих балок і звисав, наче розірвані павутини. Усередині було темно і холодно — повітря пахло зіпсованою технікою і старою оливою.

Лія відчула, як шкіра під екзокостюмом вкривається мурашками — тут панувала мертва тиша, порушувана лише їхніми кроками і гулом систем вездехода.

«Хант, як думаєш, де шукати термінал?» — прошепотіла вона, вистежуючи тіні по периметру.

Він розгорнув планшет із картами приміщень. «За планом, головний сервер — у кімнаті контролю, праворуч від входу. Але попереду — лабіринт дротів і уламків.»

Вони вийшли з вездехода, і двері за ними з гуркотом зачинились. Легкий вібруючий звук підтвердив, що це була герметична зона.

Світло ліхтарика Лії пробивало густу темряву, розкриваючи залізні конструкції, закручені труби та старі екрани, покриті тріщинами.

«Обережно, — попередив Джарен, — тут можуть бути пастки — електричні або навіть охоронні дрони.»

Раптом по гучномовцю пролунав голос — металевий і відлунний, але штучний:

«Зона під охороною. Несанкціонований доступ заборонено.»

Лія застигла. Хант нервово штовхнув кнопку на планшеті — на екрані миготів логотип Novagen і рядок:

«Активація захисту через 60 секунд.»

«Ми в пастці,» — прошепотів він.

В цей момент із тіні вибігла маленька мутована істота — її блискучі очі фіксували кожен рух. Вона вискочила вперед, намагаючись схопити Лію за руку.

Лія відкинула ворога різким рухом, стріляючи в повітря. Звук пострілу відгукнувся гулом у металевому коридорі.

«Поспішайте!» — крикнув Хант, — «Термінал має бути за рогом!»

Вони кинулися вперед, не звертаючи уваги на мурашки страху, що повзли по шкірі.

Вузький коридор різко повернув праворуч, відкриваючи великий зал з низькою стелею, заповнений старими комп’ютерними консолями, мерехтливими індикаторами та розсипом проводів, що звисали з стін, мов павутиння. В центрі кімнати стояв головний термінал — великий, металевий пульт із клавіатурою, захаращений пилом і залишками електронних схем.

Світло ламп миготіло, відбиваючись у захисних екранах і пластикових корпусах. Повітря було напруженим, як перед штормом, і навіть важке дихання відлунювало, підкреслюючи тишу.