Глава 33

Останній раз я була на весіллі в Порто Віго в дитинстві і запам’ятала тільки гори смаколиків. Тоді Пелікан грав на гітарі, було жарко і здається я заснула ближче до кінця дійства. Може тому не знала, чого саме чекати від сьогоднішнього ранку. Все сталося так спонтанно, що я просто здался перед обставинами. 

Після аварії пройшло всього два тижні, а моє життя вже полетіло догори дригом. Почалося з того, що в лікарню до Троя приїхала ціла делегація, а потім я пригалада очі дівчат, яким ми повідомили, що ми збираємось одружитись. Правда тоді я думала, що це буде тихе сімейне свято десь в ресторані, а не подвійне весілля з найкращою подругою.   

Зараз Мей займалася зборами вдома і їй допомагали сестри, а за мене взялися Ліза і тітка Даяна. 

– Здурів? Сюди не можна! – наша руданка кинулась напереріз, та випхала Троя за двері, як тільки він спробував зайти. – Ти не повинен бачити весільної сукні! 

– Я хотів сказати…

– Потім скажеш! Йди геть і не заважай, на тебе вже машина чекає!

За дверима почулися обурені вигуки тітки Дяни, яка обіцяла надрати майбутньому зятю вуха. Ліза потягнула мене знову до дзеркала та повернулася з фатою, яку шпильками закріпила на волоссі. Якусь мить вона поправляла вбрання, а потім раптово розплакалася. 

– Ну ти чого?! Лізо, що сталося? – я обійняла подружку. – Хочеш я кину букет саме тобі, зловиш і наступне весілля твоє! Домовились?

Я не знала як її заспокоїти. 

– Все нормально, ти просто така гарна! – шмигнула вона носом і пішла шукати серветки. – Щасливчик Трой.

– Припини, тобі це здається! От Мей, я певна, влаштує справжній фурор! 

Я не брехала, бо дійсно не особливо переймалася весільним вбранням. Єдине, чого точно хотіла – щоб сукня була легкою, наче хмаринка, без важкого корсету, блискіток, кринолінів і всього, що змушує почуватися лялькою. Ледь знайшла одне таке в бутіку, а фату мені зробили дівчата, самотужки, прикрасивши квітами плюменії та потухакави. 

– Все, – Ліза витерла очі. – Більше сьогодні не плакатиму! Пішли, Даяна вже двічі кричала, що на нас чекають! 

–Ти взяла папірець з весільною клятвою? – я підібрала довгий поділ і рушила на вихід першою.

– Десь є. А ти що, не вивчила слова? Серйозно? Чим ви з Троєм тут займалися, це ж важливий момент! 

– Припини, бо я точно забуду і те, що пам’ятала. Сподіваюсь, буде трохи менше ніж стадіон людей, бо інакше я втечу просто з-під вінця! 

– Моя пташечко! – мене перервала Даяна, стиснувши в теплих обіймах, як тільки ми вийшли на сходи. – Шкода, що Пелікан не дожив до цього дня, але він просив мене… – невідомо звідки у неї в руках з’явилася прикраса з малахіту. – Це належало твоїй бабці, Саманто, батьки не захотіли забрати, а твій дядько зберіг і просив тебе благословити! Будь щаслива, дівчинко!

Вона голосно шморгнула носом, потім поцілувала мене в лоба і одразу підштовхнула до виходу. Білий кабріолет вже чекав і ми з Лізою сіли на заднє сидіння, а далі я наче потрапила у казку. Як тільки наш маленький кортеж звернув до пляжу, просто очам не повірила. 

Величезний намет місцеві поставили самі і в ньому зібралося точно не менше сотні гостей, а трохи поза доріжкою, закиданою пелюстками квітів, височіла весільна арка. 

Мей теж була тут, але не могла говорити, бо вперше на моїй пам’яті від хвилювання в неї перехопило дихання. Фотограф запустив маленький дрон і той тихенько зажужжав над головою, обираючи найкращий ракурс. Пляж. Хвилі. Кольорове море з гостей обабіч доріжки. 

Коли я вже тримала Троя за руки і ми повинні були були обмінятися словами клятви, просто над головою з’явився птах. Знизився, зробив коло, а я не могла відірвати від нього очей. 

–Ти не думаєш, що це Пелікан? – я не стрималась і сказала це вголос. Звучало по-дитячому, але Трой, як не дивно лише повів бровою.

– Я б не здивувався. Він же повинен був упевнитись, що у нього все вийшло! Ти — моя земля під ногами, коли навколо шторм. Моє дихання — твоє дихання. Поки шумить цей океан, я обираю тебе… 

Ми притулились одне до одного лобом і я опустила повіки. А коли розплющила очі, побачила маяк, який виглядав з Зеленого рифу. Наш Едем, з якого все почалося і до якого я повернулася.