Глава 28

Мертва тиша, ніяк інакше описати реакцію дівчат я не могла! Ми сиділа вдома у Мей і я нарешті закінчила розповідати всю епопею про вчорашній вечір і те, чим він закінчився. Звісно, я очікувала, що дівчата будуть трохи в шоці, коли дізнаються правду, але не настільки! 

– Зачекай, мені не вчувається? – Мей першою отямилася. Вона сиділа на ліжку, склавши ноги по-турецьки, але не полінилася встати та підійти до мене. – Ти і Трой… Це такий жарт?

– Ні. Ми разом.

Знову все пояснювати я не збиралась, хоча початок дійсно засмучував. Якщо вже найближчі подруги так реагували, що скажуть всі інші? Дівчата перезирнулись і Ліза хіхікнула, наче її дуже повеселило. 

– Не бачу нічого смішного, твоя подруга з глузду з’їхала, а ти радієш як дитина! – розсердилася Мей. – Скажи ще, що ти ні краплі не здивована і про все знала!

– А ти ні? – спокійно відповіла Ліза. – Після того, як наша любенька Сем відшила нещасного Ріко з його яхтою і ходила наче сліпа на вечірці, були якісь сумніви? Ти просто закохана, Мей, і нічого не помічаєш. Тобі навіть Стівен здався душкою, хоча він як був так і залишився розцяцькованим гівнюком з дорогим байком. 

Мей не знайшла що на це сказати у відповідь, тому кинула в подругу подушкою і повернулася на своє місце.

– Можна мені вже вставити слово? – я дочекалася. поки дівчата припинять сперечатися. 

–У тебе вже є адвокат, то певно можна! – пробурчала Мей. – Кажи.

– Я вас не збиралась дурити, але не знала, як про все розповісти. Трой не просто сидів як охоронець в домі Пелікана, йому належить половина! 

–Та ну! – дівчата недовірливо перезирнулися.

– Це правда, – я набрала повітря, щоб видати всю тираду разом і не передумати. –  Скажу більше, я хочу, щоб у нас була ще й спільна справа, бо Трой – єдиний чоловік, якому можна довіряти. Він буркотун, знаю, відлюдькуватий дурень, який носиться зі своїми шкільними образами, яле я його кохаю. І навіть ти, Мей, не будеш сперечатися, що він мене точно не зрадить ні сьогодні, ні через десять років! та й взагалі ні за яких умов.

– Зараз заплачу!

Ліза скочила на ноги і стисла мене в таких обіймах, що кістки затріщали. Вона дійсно шморгнула носом, бо завжди була дуже емоційною. 

– То коли весілля? – уява у нашої руданки розігралася на всю. – Може разом з Мей? Оце буде свято! Правда як мені тоді розірватися, щоб бути подружкою одночасно у вас обох? 

Ліза продовжувала щось щебетати, але Мей тільки похитала головою.

– Ви обидві божевільні! Саманто, Трой не годиться для нормального життя! Хіба що ти теж мрієш перебратися на риф, варити їсти на багатті і спати в куріні, наче після кораблетрощі. 

–Я вже жила “нормальним” життям, люба, – я взяла її за руку. – І бачиш, чим це закінчилося? Я досі сама. І до всього, ви ж не даєте мені сказати голвоного.

– О боже, буде ще одна новина? Ти вагітна?!

Ліза так і завмерла посеред кімнати. 

– Сядь! З тебе ще не вивітрилися коктейлі, – наказала Мей. – Дурнувата, чи що? Саманта кілька днів, як приїхала, хоча… Я не здивуюсь, якщо вона через місяць про це повідомить! – подружка в очікуванні перевела на мене погляд.

– Я хочу залишитись в Порто Віго і відкрити тут свій маленький бізнес. Разом з Троєм, на Зеленому Рифі і мені потрібна ваша допомога, тобто не тільки вас двох. Я хочу щоб туди їздили туристи, але в такому дикому місці… Як вважаєте, ми зберемо людей, щоб прибрати біля маяка? Я пригощаю, м’ясо на багатті і все таке…

Ліза заверещала і знову кинулася мене обіймати, там що ми звалилися з пуфіка, на якому я сиділа.

– То ти дійсно залишися?! 

– Спробую, якщо ти мене не задушиш.

– Мей, – руданка потягнула мене за руку, та допомогла підвестися. – Телефонуй Вітару, а зв’яжуся з дівчатами! Ми за день наведемо там таку красу, що можна викликати журналістів і знімати кіно! І треба буде знайти кілька човнів, щоб всіх привезти.

В мене відлягло від серця. Якщо вже Ліза взялася за справу і вдалося переконати дівчат, залишилось зробити один маленький крок. Я набрала Троя, поки він не втік і не передумав, але його телефон не відповідав. Довгі гудки тягнулися цілу вічність, поки нарешті слухавку зняли.

– Трой? – я не впізнала його голос, а на фоні були якісь дивні звуки, спочатку я навіть подумала, що це автомобільна сирена.

– Слухаю, сержант Макао, – відповідь змусила мене застигнути. Якщо наш дільничий відповідав з номера Троя, він знову потрапив в якусь халепу! – З ким я розмовляю? 

– Саманта Харіс, а що… Де Трой?

– Міс Харіс, – кашлянув сержант. – Сталася аварія, десять миль від міста. Ми вже викликали швидку.

Я не дослухала. Схопилася на ноги і кинулась до вихода, спотикаючись в коридорі через розкидане взуття. 

– Що таке? – Мей догнала мене біля дверей. – Не лякай мене, щось з Троєм? Куди він вляпався цього разу?

– Нікуди, – я мужньо проковтнула сльози. – Він розбився в аварії, я їду в лікарню.