Глава 23

Мені в голову не могло прийти, що Стівен так ретельно підготувався! Або він став майстром імпровізації, або передбачав, що справить враження своєю новенькою акустичною системою. Мабуть, купив, щоб слухати музику десь на яхті, а зараз вирішив вразити місцевих і притягнув з собою на вечірку. 

– Нічого собі! – Мей відшукала нас і в неї на голові вже був вінок, а в руці – одна з кольорових баночок, які привіз Стівен. – Що це з Говардом, він вирішив попрацювати тамадою? По-моєму ти потрапила, подружко! Щоб наш золотий хлопчик на весь пляж зізнався у коханні! 

– Ще скажи, що ти вважаєш це романтичним! – обурилася я. – Мей, ти що йому правда повірила? Це ж просто показуха! У Стівена язик без кісток, уяви скільком дівчатам він вішав локшину на вуха, вже може курси відкривати! 

Ми продовжували сперечатися, а тим часом над пляжем попливла музика – одна з модних пісень, яку весь час крутили по радіо. Народ став розпадатися на пари в темряві важко було розпізнати, хто де. Я оком не встигла моргнути, як мене теж схопили за руку і потягнули в сторону від дівчат. 

– Гей, зараз наче білий танець, чи ні? 

– Для всіх інших, так! – Стівен був явно в ударі. – Але від тебе хіба дочекаєшся запрошення? Хоча… танцювати нам не обов’язково, може просто поговоримо? 

– Про що? 

Попри заявки він таки притягнув мене до себе і тепер гаряче шепотів на вухо, накручуючи невеликі кола під музику. 

– Про нас. Пішли пройдемось вздовж моря, дещо хочу тобі сказати. 

– А ти мене не  ним не переплутав, темно все-таки! У нас з тобою немає нічого спільного і бути не може, я ж чітко сказала, чи ти недочуваєш? 

– Я б на твоєму місці не поспішав, бо тобі точно буде дещо цікаво дізнатися. Пішли, обіцяю – просто поговоримо, потім роби що хочеш, навіть пальцем тебе не торкнуся! 

Я знала, що вірити йому не можна, але чуйка підказувала, що Стівен цього разу не вигадує і у нього правда є туз в рукаві.Можна було, звичайно, прилипнути до когось іншого на кшталт Ліама, або просити хлопців відвезти мене додому. Але де гарантія, що місцевий король не спробує і там мене розшукати? 

– Ладно, ловлю тебе на слові! – я таки піддалася на вмовляння. Врешті-решт ми тут були далеко не самі і я могла будь-якої хвилини покликати на допомогу.

Стівен засміявся, стиснув мої пальці у себе в руці і повів подалі від парочок до кромки води. Було темно, імлу розвіювало лише багаття, яке хлопці розпалили, але тут не так заважала гучна музика. 

– Кажи, – я зупинилась першою. 

– Отак одразу? Я думав ти любиш послухати шум хвиль, скучила за ними, поки була далеко. Ностальгія вона така! Правда деякі речі краще за все зберігати лише в пам’яті, бо і реальності вони не такі вже й романтичні. Наприклад стара халупа, в якій би ти зараз жила, якби вирішила приїхати. 

Це був удар в під дих і я відчула справжній біль при згадці про дім Пеликана з верандою, пофарбованою в біле і вічним рибальським приладдям у дворі. Якщо Стівен вважав це приємним початком розмови, яка нас зблизить, то він сильно помилявся!   

– До чого ти це кажеш? 

Я відібрала руку, але Стів не збирався тримати дистанцію. Навпаки, обійняв мене за талію. наче так і треба. Посмішка у нього стала ще нахабнішою.

– До того, що свій спадок ти отримала завдяки мені, крихітко!