Глава 21

Дивно, що ми не помітили, коли Стівен за нами ув’язався, наче п’ять хвилин тому я бачила його з хлопцями на березі! Тепер він стояв поруч з моїм телефоном в руках та ще і тримав мене за лікоть, щоб я сама не шувбовснула з головою у воду.  

– Тримай свого потопельника. 

Я щось пробурмотіла на знак подяки і перехопила задоволени погляд. Щасливиця, не інакше, бо дехто з дівчат віддав би рік життя за те, щоб отак привернути увагу! Важко було сперечатися з тим, що Стівен красунчик: темне волосся навіть зараз лежало красивими хвилями, нахабні очі оточували довгі вії, я вже мовчу про голлівудську посмішку. 

Я вивільнилася з його обіймів і навмисно скривлася.

 – Чорт, здається на щось наступила! Мей! – довелося гукнути подружку. – Я схоже порізалася, вийду на берег, подивлюся. 

Задумка була непогана – спекатися Стівена,який тільки збирався поплавати, але це не спрацювало. Він явно взявся вирішив і далі гратися в янгола-охоронця і поплентався за мною слідом.

– Дай гляну! – Стів сів поруч на піску та простягнув мені свій рушник. Його сумка, та темні окуляри лежали поруч. – Якщо скло, треба буде поїхати та зробити щеплення від правця. 

Я закотила очі. Авжеж, наче сама цього не знала, але тут, в Порто Віго люди управлялися з порізами простіше. Якби поруч був Трой, він не став би церемонитися чи щось питати, просто залив би рану своєю настоянкою. В цьому була ще одна різниця між ними – Трой звик розраховувати тільки на себе…

– Все нормально, схоже наступила на мушлю, – я забрала свій нещасний телефон, і поклала на рушник. Шансів, що апарат оживе після такого купання було мало і я подумки з ним попрощалася. 

– Новий? – Стівен кивнув в бік мого невдахи.

– Тиждень як купила. Треба було хоча б водостійкий чохол замовити… 

– Не ти перша, – вочевидь він намагався мене заспокоїти, хоча виходило так собі, – Зніми кришку, хай просохне, може не дуже наковтався води! Якщо буде глючити, маякни, в мене є знайомий в майстерні.

– Матиму на увазі, – я вкрай здивувалася тому, что хтось з такими статками знає про існування майстерень. Так і крутилося на язиці сказали щось влучне, але мене відволікло дзижчання над вухом. 

– Не ворушился! – Стівен утримав мене за плече. 

– Що там таке?

– Оса, – він клацнув крабіком, який тримав моє волосся і воно розсипалося по спині. – Хтось дуже солодкий…

Комаха нарешті виплуталася, а я видихнула і повернула голову до свого рятівника. Стівен сидів дуже близько, так, що торкався мене плечем і я була певна – ще трохи і ми перейдемо до більш близького спілкування. 

– На тебе не чекають? 

Побачення як на мене затягнулося, але Стів похитав головою. 

– Хочеш, щоб я пішов? – його артистичності можна було тільки позаздрити, бо в голосі навіть прослизнула образа. – Гаразд, не набридатиму, тільки передам тебе спочатку в надійні руки. 

– В сенсі?

Він повів підборіддям і я побачила дівчат, які прямували в наш бік. 

– Ти в нормі? – Мей на ходу викручувала коси. – Сильно порізалася, зашивати не треба? 

– Ще одна, – пробурмотіла я. – Не помру, не бійся! Ви зробити фото? 

– Якщо це можна так назвати, але ладно. Взагалі то я збиралася зробити селфі з тобою!

– Хіба що іншим разом, – я кивнула в бік розібраного телефону. – Мені сьогодні не везе.

Мей важко зітхнула та уперла руки в боки, але Стівен вдав що геть не розуміє моїх натяків. Він повільно перевів погляд з дівчат на мене і назад і відкинувся назад, демонструючи своє ідеальне тіло, накачане у спортзалі. 

– Телефон не проблема, можемо все організувати! – він пішов на нову хитрість і обрав у якості важиля забаганки нашої нареченої. – Якшо хочеш, я вас познімаю. Або змонтуємо ще й відео, зі штучним інтелектом тут на  дві хвилини роботи! – він дістав з сумки свій Айфон та щось почав клацати. – Заперечень немає? 

 Дівчата здивовано витріщилися на мене, а я тільки й могла, що знизати плечима. 

– Ну не знаю, – засумнівалася Мей. – Лізо, може обійдемося? Твій телефон потягне ще кілька кадрів, чи пам’ять вже все?

– Смієшся? Ти мою картку пам’яті забила вщент, ще коли ми плавали на “Ромео”! Я ж тобі казала! 

– Сем?

Стівен навмисно залишив за мною останнє слово. Гарний хід, бо всі розуміли, що на старий апарат Лізи хіба фотки для бабусі можна було зробити. Я знизала плечима, щось пробурмотіла на знак згоди і Стівен подав мені руку та допоміг підвестися. Він був явно в ударі.

– Думаю, Мей, ми зробимо все, щоб ти поставила на вуха інстаграм. Виберемо щось з останніх трендів. Поставимо який захочете фон, хоч ваш камінь щастя, чи як він там називається, хоч бунгало на Балі! 

Стівен взявся керувати балом, обирав, де і як нам краще встати, як рухатись, а потім підключив ШІ генерацію, щоб обробити картинку. Я бачила подібні відео і вони дійсно набирали шалені перегляди, але дівчата прийшли у справжній захват! Ще б пак, адже у у цього підлабузника за бажанням був добре підвішений язик і навіть я іноді сміялася, коли дивилась на результати наших зйомок. 

Не знаю, скільки б це тривало, але на вулиці почало темніти і Мей покликали друзі. Ми стали збиратися. 

– Скинешь контакти? – спитав Стівен наче між іншим.  – Чи тобі відправити на пошту? Можу оцифрувати і передати до вілли Пелікана з кур'єром, або сам заїду якось ввечері… 

Його тон мені не сподобався. Надто солодкий, як і довгий погляд, який міг означати тільки одне – ця поява на вечірці тільки початок. Мей не збрехала, схоже, Стівен дійсно поклав на мене око і просто так я від нього не відчеплюся.