Глава 19

Мей з Лізою запевняли мені, що Стівен не вміє стояти на дошці і ніколи не приходить на наш пляж! Може й так, зате він точно вмів справити враження! Зі свого місця я спостерігала, як він виламується, повільно знімаючи шолом та позує, наче на камеру. Дівчата, які грали неподалік у волейбол, загубили м’яча і він ліниво зробив подачу, щоб його повернути. 

Це був найкращий момент і я скористалася ним, щоб зникнути, але Стівена це не зупинило. Зі своєї засідки я спостерігала, як він радиться з дружками, а потім вся компанія рушила в бік шалаша. 

Звідси я могла втекти хіба що на дах, тому довелося просто зайняти оборону і сподіватись, що мене обійдуть надмірною увагою. У всякому разі тут були місцеві хлопці. які добре мене знали і точно не дозволили чіплятись, але я недооцінила Стівена Він кивнув своєму приятелю і той поставив коробку на стіл та зідрав скотч. 

– Я дізнався, що у вас свято, тому – ось, – красунчик не став церемонитися і з клацанням відкрив маленький холодильник. В розпечене сонцем повітря  вирвалася густа морозний пара і треба сказати це було досить ефектно.  – Від нашої компанії – вашій, на знак старої дружби!

Що?! Дружби? 

Це він так називав залізне терпіння місцевих? Чи вже забув, як Трой розмалював обличчя одного з його посіпак? В мене не вистачило слів і не тільки у мене, бо хлопці 

мовчки перезирнулися. 

– Що, закон гостинності більше не діє? – Стівена крижана мовчанка ні на грам не збентежила, він просто повів рукою в бік стола. – Пригощайтесь!

Я подивилась на частування. Всередині холодильника, у крижаній крихті, вишикувалися сніжно-білі пляшки та якісь тонкі баночки з імпортним крафтовим аперитивом. Одного разу я бачила такі на корпоративі і була певна – у нашому містечку їх навіть під замовлення не знайдеш. Я вже не кажу про ціну, отже, хтось дуже сильно хотів справити враження!

Стівен наче тільки й чекав цього моменту, бо перехопив мій погляд.

– Саманто, а ти не хочеш привітатись? – цього разу він не сідав, закинувши ноги на стіл та не поводився, як хазяїн життя, бо йому б швидко вправити мізки. Замість цього простягнув мені руку і я помітила на зап’ясті “Фобос” – той самий годинник, про який мріяли чи не всі дайвери. Останню модель, з восьминогом на циферблаті.

– Привіт, – буркнула я. – А що, засідання акціонерів вже закінчилося і тато тебе відпустив? 

Я намагалася дати йому зрозуміти, що прикидатись немає сенсу. Як і вдавати, що страшенно рада, або страждаю амнезією і забула про ранкову зустріч. У відповідь Стівен розсміявся. 

– Закінчилося. Я вмію розставляти в житті правильні пріоритети, цукерочко, відпочивати теж треба, – він витягнув з холодильника яскраву баночку, вкриту холодним краплями води і простягнув мені. – Пригощайся! Спеціально для тебе, справжній тропічний елексир. Без алкоголю, я пам’ятаю, що ти не дуже його любиш…  тобі щоб запалювати пити не треба! 

Хтось з присутніх засміявся, а у мене він несподіванки відпала щелепа. Відколи Стівен став знавцем того, що я вживаю на вечірках?! І хто йому взагалі дава слово?! Я вже приготувалася сказати, куди йому подіти свої коктейлі, аж раптом почула за спиною сердитий голос Мей

– А ось і вона! – дівчата підійшли до мене, обоє з мокрим після стрибків у воду волоссям і обоє – вкрай здивовані.

У Мей брови поползли вгору, коли вона побачила Стівена, але цей нахаба швидко зорієнтувався. 

– Вітаю щасливу наречену! Я без запрошення, але Саманта сьогодні вранці сказала, що ви готуєте свято. А раз ми так давно знайомі, та ще й тусуємось на одному пляжі, я подумав, мене не виженуть. Ми ж не з пустими руками! Розбирайте, думаю такого ви ще не смакували! 

– А що тут? – Лізу згубила жіноча цікавість і вона першою зазирнула в холодильник та витягнула плішку з яскраво-жовтою наліпкою. 

– Еспресо Мартіні, напій для королев! 

Стівен подивився мені в очі довгим поглядом – точно таким, який спеціально тренують на курсах бабіїв. Який вираз обличчя був при цьому у мене – не знаю, але сподіваюсь, що він нагадував червону вивіску зі словами: “Тримайся від мене якнайдалі”!