Глава 18

– Це називається дівич-вечір?!

За годину після сварки з Троєм я вже стояла на пляжі, але була м’яко кажучи здивована. Напередодні весілля належало востаннє “відірватись” з подружками. Напитися, гульнути на повну котушку, дехто навіть чоловічий стриптиз замовляв, а тут… Біля води товклася чимала юрба і половину людей я взагалі не знала. 

– А що не так? – Мей була в піднесеному настрої. – Вітар з хлопцями поїхав в місто, ніхто мене не контролюватиме! Кого хочу, того й запрошую.

У нашої нареченої в руках був кокос з трубочкою, але щось підказувало – там не просто освіжаючий напій. Очі у неї теж бешкетно поблискували, але Ліза швидко розставила все по місцях.

– Мей, я тебе благаю! Кажеш так, наче Вітар “гарбузер”, який вимагає звітувати, де ти знаходишся і що робиш. Йому нема коли думати про такі дурниці! Сидить цілим днями в своїй автомайстерні…

Потроху переді мною вимальовуватися образ майбутнього чоловіка подруги. Дійсно, в чомусь є збіг з Троєм, таким самий відлюдник, помішаний на своїй справі. І мабуть така сама кам’яна стіна, за якою можна сховатися. В цьому наші з Мей смаки дійсно збігалися, але мені було далеко до її шалених ідей відпочинку.

– А це що таке? – я здалеку побачила “атракціон”, де розважалися гості. Оригінально, нічого не скажеш, сучасні Луна Парки у порівнянні з цим відпочивають!

– Пішли, тобі сподобається! 

Ми якраз проходили біля шалаша, де вже були накриті столики і зупинились тільки, щоб взяти по коктейлю. Напій богів,  з льодом, заради якого навіть привезти холодильник, що працював на генераторі. Апарат так ревів, що пояснень Мей я не розчула, аж поки ми не опинилися на місці біля саморобної тарзанки.

Її причепили до старої пальми, яка наполовину нахилялося до води, але стрибати все одно довелося б з метрів з трьох – таке собі задоволення! Я з сумнівом подивилась на подружок, але Мей вже розв’язала парео та абияк скрутила гульку з волосся. 

– Ну що, хто перший? Така спека, зваритися можна! 

– Ви ж несерйозно? – я сподівалася, що зможу уникнути своєї долі. – Дівчата, я пас! 

– Це тому що тут декого немає, так? Того, хто же тебе завжди страхував – Ліза якось дуже швидко знайшла моє слабке місце, а потім обняла за плечі, як малу дитину. –  Ти ж наша маленька боязузочка, як палавати за буйки то перша, а один раз стрибнути, то довелося загнати Троя в воду. 

– Такого не було! – пробурмотіла я, хоча повинна була визнати, що у Лізи занадто гарна пам’ять. 

Я дійсно не любила висоти і Трой це знав, і він був єдиним, хто міг змусити мене подолати страх. Перейти через навісний міст, або через прірву в горах. Все тому, що в будь-який момент я опинилась би у нього на руках, або на шиї – дуже надійне місце, я б сказала надійнішого не існувало! 

– Що ти її слухаєш! – Мей пропустила перед нами одну з дівчат. – Нащо нам тут Трой, я про все подбала! Ти ж знаєш Ліама? Він з нами вчився, а зараз працює рятувальником, так що нікому тут нічого не загрожує. Чи на тебе одягнути про всяк випадко надувну качечку? 

Дівчата реготали, а мені стало не по собі. Просто під тарзанкою я дійсно побачила високу засмагу постать і легко впізнала старого знайомого. Хитрющая Мей! Зрозуміло, що бажаючих стрибунти знайшлося достатньо. Правда мене це не влаштовувало…

–Добре, вмовили, я тільки доп’ю, щоб набратись хоробрості! 

– Ліза, тоді ти перша, – скомандувала Мей. – І купальник міцніше зав’яжи, щоб ті силіконові вкладки не випали. 

– Мовчи, бо я не буду з тобою фотографуватись, в мене й так через тебе комплекси!– пробурчала Ліза, хоча все-таки потягнула за зав’язки. – Хоча… якщо вони випадуть, скажу, що то медузи. 

Я не знала, сміятись, чи плакати. Ліза за своєю впевненою “одиничкою” чомусь завжди страждала, але я ніяк не думала, що вона досі це не переросла! Поки дівчата сперечалися, я почала  потроху почала відступати – втекти, як тільки дійде черга Мей Ні краплі не хотілося, щоб Ліам сьогодні на мені практикувався, та й доводити щось подружкам теж.

Я озинула, шукаючи напрямок втечі. Хлюп! Ліза першою опинилася серед хвиль, а я, поки мене не впіймали, поступилася чергою і загубилася в натовпі. Неподалік хлопці намагалася підключити старенькі колонки, але в них щось не виходило і замість музики було чути тільки гудіння і свист. Я пристроїлась поруч і слухала суперечку про те, що краще: увімкнути музику чи гірлянди, якими обтягнули периметр пляжа, коли нас відволікло несподіване дирчання і рев моторів. Всі присутні повернулися майже одночасно і я побачила, як на пляж в’їхала компанія на байках. 

– Кого це принесло? – один з хлопців випростався і мені відкрився огляд на узбережжя. 

Серце миттєво впало і я пожалкувала, що сиджу на верхівці найбільшої пальми. 

Ні! Не може цього бути! Стівен таки вирішив приїхати і зіпсувати свято! 

Я здалеку дивилась, як він виламується і позує, знімаючи шолом. Якусь хвилину я ще сподівалася, що це дурнувата помилка, золоті хлопчики зараз побачать натовп і розвернуться, але де там! Замість цього Стівен щось сказав одному зі свої посіпак і той стягнув з байка коробку. А потім наші очі зустрілися…