Глава 14

– Мала! 

Трой грюкнув у двері і від несподіванки я розмазала помаду, так що вийшла посмішка Джокера. Ще й червона, яку спробуй прибрати з обличчя! В мене просто опустилися руки. Ось і доказ – ми ще не прожили разом і одного дня, а вже хотілося його прибити, а ще спитати дядька: навіщо він це влаштував? В покарання мені?

Я, лаючись під ніс почала терти шкіру. 

– Чуєш? – Трой знову постукав. – Якщо ти викликала таксі, то воно вже чекає! Чи ти передумала?

 Я як була з зім’ятою вологою серветкою в руці розчахнула двері. 

– Ні! Мені прийшло повідомлення! 

Продовження тиради зависло на язиці. Що? Цей дикун з Зеленого рифа – у випрасуваній білій сорочці і класичних штанах?! Взагалі не могла пригадати, щоб хоч раз бачила його в такому образі. Правда на галантність це ніяк не вплинуло. 

– Тобі личить, – він уважно на мене подивився. – Будемо лякати нотаріуса, щоб швидше підписав папери?

– Що?!

– Дай сюди! 

Трой відібрав серветку і взяв мене за підборіддя, щоб прибрати червоні сліди, а я затамувала подих. В голові крутилася шалена думка: чому ми кожного разу прилипаємо одне до одного, як мушлі? От як я зараз. І навіщо я вирішила застібнути йому гудзик? Наче не могла спокійно постояти поруч. 

– Приший міцніше, загубиш, – я прибрала руку як тільки Трой опустив на мене очі. – Не буде в чому на весілля йти!  

– Це ти зараз про чиє весілля? – треба віддати належне, він спитав абсолютно байдужим тоном, бо я не подумала, що ляпнула. 

– А є варіанти? Про Мей і Вітара, звісно, а ти що подумав? – телефон знову заграв “Імперський марш” і я зняла слухавку. – Так, вже спускаюся, одну хвилину! Пішли, у водія підгорає!

Я першою рушила вниз сходами і далі – через двір, туди де чекало таксі. Таксист опустив скло і розплився у посмішці, як тільки я з’явилася на горизонті!

– Ласкаво прошу, королево! Гарний ранок, може краще на пляж? 

О господи! Вони тут що всі такі?! 

Я скосила очі, сподіваючись, що мій тілоохоронець ще зачиняє двері і нічого не чув. На щастя Трой дійсно повільно переставляв ноги, але його поява ніяк не вплинула на настрій водія. Він щось продовжував розповідати про погоду та те, як заздрить відпочиваючим, аж поки ми не виїхали з передмістя. 

Трой весь час мовчав, а я розглядама вулиці Порто Віго з цікавістю дитини. Як тут все змінилося! Не мегаполіс, звичайно, але нічого схожого на рибальський квартал, в якому я виросла. На кожному кроці магазини, офісні будівлі з сяючими вікнами, стоянки з дорогими іномарками…

– Зупиніть, будь ласка! – мене наче хтось ущипнув, а водій аж повернув голову. 

– Ще не доїхали, залишилось два квартали…

– Я знаю, ми дійдемо пішки! 

Я полізла в гаманець, щоб розрахуватись і до мого неймовірного подиву Трой жодним словом не заперечив, аж поки ми не вийшли з авто. Це було аж дуже підозріло! 

– Пішли! – я вже зробила крок в бік сусідньої крамниці, коли мене перехопили за руку.

– Нам в інший бік! Я подивився гугл карту.

Мені страшенно кортіло похвалити його за такий прогрес у розвитку, але я прикусила язика. Замість цього показала йому на двері сусіднього магазину.

– Ще встигаємо, я хотіла дещо подивитись, поки не забула! 

– Мала, ти взагалі в собі? Я думав тебе ухитало!

– Смієшся? В мене не буває морської хвороби! – я відібрала руку. – Пішли, треба купити листівки для запрошень на весілля. Мей просила, а у мене геть вилетіло все з голови! 

– А ти точно не забула її вдома? Голову…

Я вдала, що не чую його бурчання і штовхнула двері, над якими висіли дзвіночки. Всередині була лише одна відвідувачка і це давало надію, що ми швидко впораємося, тому я одразу попрямувала до стійки з листівками. Вибір, правда, трохи мене розчарував.

– Як вважаєш? – я обрала пару різних варіантів і показала Трою, який закривав мене зі спини. – Оця наче нічого, романтична.

– Шукаєте щось на весілля? – продавець розрахувався та вирішив скласти нам компанію. – Мої вітання! Ви чудова пара! 

Я зробила над собою зусилля, але промовчала у відповідь. Просто заради того, щоб побачити вираз обличчя Троя, який просто завис. Гостинний продавець тим часом продовжував торохтіти і показав в бік іншої вітрини.

– Якщо вам треба щось особливе, у мене є ще кілька варіантів, тільки треба почекати годину, щоб роздрукувати. 

– Наречена першою, – пробурмотів Трой, відступаючи вбік, а я ледь не розреготалася. 

Може це правда була дія вчорашніх коктейлів, чи морського повітря?

– Ось, ця з дельфінами користується великим попитом! – продавець поклав перед нами зразок. – Дельфіни символізують щасливе і безтурботне сімейне життя. І до речі, у мене є парні підвіски з ними, натуральне каміння! 

Він висунув шухляду та знайшов коробку з прикрасами. Нічого пафосного, але все дуже романтичне в дусі старого Порто Віго. Трой потягнув за одну з підвісок і рибка на ній захиталася та закрутилася, поблискуючи проти сонця. 

Того, що він одягне мені прикрасу на шию, я точно не чекала. Навіть не знайшла, що сказати! Парні підвіски, серйозно? Тільки коли Трой надів свою і розрахувався я зрозуміла, що він не жартує! А може навпаки, робить все, щоб я пожалкувала про цей спектакль за нареченими.